Музика вишневого цвіту
КОНЦЕРТ
Яким ГОРАК
У часових проміжках поміж музичними фестивалями концерти гастролерів не є частими і численними. Тому звістка про приїзд чужоземців підігріла інтерес шанувальників класики, які зібралися в п’ятницю у концертному залі ім. С. Людкевича. Інтригувало, що гастролери – диригент Юкіо Курасава та піаністка Макі Хірасава – з Японії – країни, представники якої є рідкісними гостями Львова. Програма, яку вони запропонували, за участю симфонічного оркестру Львівської філармонії сприяла певному “пробудженню” львівського музичного життя після місяця зимових свят і відсутності будь-яких подій на музичному горизонті (якщо не брати до уваги джазу).
Частина з “Японської сюїти” японського композитора Кіші –“Вишневий сад” – стала несподіванкою як з огляду своєрідності тематизму, так і певної екзотичності інструментування (наприклад, соло туби без супроводу - ефект, майже не застосовуваний у партитурах європейських композиторів). У презентації національної музичної культури відчувалася гордість за неї, намагання диригента задекларувати, спропагувати музику своєї країни, якою б вона не була, – і в цьому сенсі виконання давало вельми повчальний приклад для багатьох українських музикантів.
Відтак концертну програму склали дуже популярні твори російських класиків – другий фортепіанний концерт Сергія Рахманінова та П’ята симфонія Петра Чайковського. Солісткою в першому з названих творів виступила піаністка Макі Хірасава. За всіма ознаками Макі Хірасава – піаністка камерного плану: чудове володіння тихим звуком, чіткою пальцевою технікою у поєднанні з зовнішньою мініатюрністю та елегантністю – усі ці позитивні якості її як виконавця зробили б її неперевершеним інтерпретатором галантної музики епохи класицизму чи салонних блискучих п’єс романтиків, де б ці риси знайшли відповідну реалізацію. Узявшись за виконання широкоформатного концерту С. Рахманінова, піаністка, хоч і виявила високий музичний смак (бо це один з найшикарніших фортепіанних концертів, мати в репертуарі який не відмовиться жоден піаніст), однак, зіткнулася з низкою фізичних і технічних проблем. Її незмога справитися з подоланням цих проблем породжує сумніви щодо вдалості пропонованого виконання. Мініатюрна солістка не мала і не могла мати належної фізичної сили, щоб звучанням свого інструменту і масивністю рахманінівської фактури запанувати на фоні оркестру. Внаслідок цього постійно вражала слух незбалансованість звучання оркестру та солістки (причому не на користь останньої) і виконання втрачало яскравість. Маленькі від природи руки, які ледве охоплюють октаву, не давали їй можливості підкорити публіку типово рахманінівським засобом викладу музичного матеріалу – натхненної кантилени, поданої “соковитими” акордами на тлі розкішної і гармонічно витонченої фактури (як у побічних темах першої та третьої частин, коді другої частини).
Найбільш фатально це позначилося на самому початку твору – сольних акордах, що імітують дзвони: виконання їх arpeggio (а саме так було) неприпустиме з огляду на авторський нотний запис. До всього цього додавалися ще й різнопланові недоліки у педалізації (нею солістка намагалася приховати труднощі відтворення фактури), численних “випадків” з тексту (особливо у середині другої частини та в третій частині). Зрозуміло, що про відтворення польотності, широти дихання рахманінівських тем, замилування численними гармонійними красотами і насолоди від тривалого апофеозу при описаному стані речей говорити не доводиться. Після такого виконання залишився осад жалю: з одного боку – стосовно солістки, яка при виборі адекватного до її можливостей твору могла б значно успішніше дебютувати у Львові, з другого – щодо концерту С. Рахманінова, який через невдале виконання не дав слухачам очікуваного задоволення.
Тому певною розрадою стала інтерпретація П’ятої симфонії П. Чайковського. Відчувалося: твори російського композитора близькі мистецькій натурі диригента (не дарма його твори займають чільне місце у концертних програмах Юкіо Курасави) і не менш улюблені оркестром, який цього вечора був “в ударі”.
На гребені такої творчої згоди та емоційного піднесення розгорнулася перед слухачами сповнена чудових тем симфонія великого симфоніста, що стало просвітленим завершенням такого різноманітного на враження концерту.
|
|
