BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 6-7 ЛЮТОГО 2001 року |

Гей, рухнемо

БОНДАРЕНКО

У травні 1989 року я демобілізувався з армії і повернувся до батьків на благословенну Уманщину. Коли мене забирали до війська, я залишав одне суспільство. Повертався ж я у зовсім іншу стихію. В армії мені пропонували вступити в партію. В комуністичну – інших не було. Батько тоді написав листа: мовляв, подумай добре, я все життя був безпартійним, а тобі воно навіщо? Слава Богу, мені вистачило розуму послухатися батька…

Повернувся з армії я потенційним інакодумцем. До цього спонукали і відраза до постійної муштри та “єдиномислія”, і уроки професора-таджика, який випадково потрапив у реанімацію і лежав зі мною в одній палаті у госпіталі (професор виявився запеклим антирадянщиком (чомусь у Середній Азії антирадянська агітація сприймалася менш болісно, аніж в Україні), і преса, яка до нас вряди-годи доходила. “Що у нас нового?” – запитав я у батька за столом, уже після того, як мама встигла протягом п’яти хвилин повідомити про всі новини – хто одружився, хто помер, що із ким сталося протягом двох років (у селі життя плине повільніше і статичніше, аніж у місті). Тому новини мене цікавили зовсім інші. “В Умані утворився Рух. Усі газети ополчилися проти Руху.
Кажуть, що то – екстремісти”, – повідомив скупу інформацію батько.

За кілька днів я почав розпитувати знайомих про Рух і про рухівців. Поет і художник Пилип Вовк привів мене у звичайну “хрущовку”, піднялися на п’ятий поверх. “Тут живе мій приятель, Богдан Чорномаз. Він свого часу відсидів за антирадянщину. Дисидент. Нині очолює Рух”. Дуже скоро я влився в цю – на той час ще дуже різношерсту – організацію. Я з захопленням слухав промови Павличка і читав виступи Яворівського. Я майже напам’ять завчав самвидавчу пресу і розповсюджував листівки. Тоді у Русі було місце всім – і лівим, які вважали, що нинішній комуністичний режим – не справжній, а справжній комунізм ще належить збудувати; і відвертим дисидентам, які надто дослівно сприймали слова про те, що “у вогні її, окраденую, збудять”; і правозахисникам; і діячам заборонених релігійних конфесій. Усе заборонене, бажане, усе, що уособлювало надію на зміни, на краще майбутнє, – усе це виразилося в єдиному слові “Рух”.

Згодом почалися перші розчарування. Були Чернівці. Була осінь 89-го. Я ближче зіштовхнувся з Рухом. І ще ближче – з УГС. Пам’ятаю, як окремі лідери Руху застерігали: “Юначе, УГС – це радикали. Подумайте над майбутнім. У житті є місце подвигу, але чи потрібно це місце шукати? Залишайтеся в Русі. Розвал Союзу загрожує непередбачуваними наслідками. Краще – оновлена федерація”. Мінялися ідеали. Павличко, Драч, Яворівський враз стали маленькими і чужими. На обрії з’являлися нові фігури – Чорновіл, Калинці, Горині, Шухевич, Хмара… Юнацький максималізм не дозволяв роздвоюватися і вимагав продовження алфавіту, оскільки літеру “а” я вже сказав. Можливо, саме у 1989 році я навчився гостро і болісно сприймати напівправду. І болісно сприймати конформізм.

“Ти – вічний студент” – згодом неодноразово дорікала дружина. Хоча жодного разу не засудила моїх вчинків. Студенти зламу десятиліть не вміли бути конформістами – і в цьому було основне розходження між ними і рухівцями, які становили основу “Народної Ради” в першому демократичному парламенті. “Ти надто наслідуєш Муссоліні,” – напівіронічно говорять мені деякі мої друзі. І мають рацію, бо всі злочини дуче ховаються перед одним-єдиним гаслом, у правильності якого він зумів переконати італійську націю: “Ми проти комфортного життя”. Не в тому сенсі, що італійці мали відмовитися від затишку осель, а в сенсі вищого комфорту. Нонконформізм і вічний пошук мали стати сенсом життя Італії. Конформіст, як правило, зупиняється на досягнутому і починає деградувати – отримавши посади, впливи, фракцію у парламенті, чини, нагороди і почесті. Нонконформіст, можливо, шкодить собі ситуативно, але виграє стратегічно. Конформісти вічно мають місця у дорогих віллах, санаторіях, престижних клубах, але ніколи не можуть зарезервувати для себе місце у історії.

Народний рух України витримав чимало випробувань. Він не витримав випробування конформізмом. Нині Рух пожинає законні плоди. Результат Геннадія Удовенка на виборах Президента – це яскраве свідчення нинішньої популярності партії. Це – плата за конформізм. Наш народ – не в тім’я битий, і його неможливо обманути. Він чудово вміє бачити і вирізняти фальш та щирість. Популярність В’ячеслава Чорновола полягала в його щирості. Він часто помилявся, але навіть у своїх помилках він був щирим. У нинішнього керівництва Руху бракує щирості.

Вихід Тараса Чорновола з фракції Руху – гідний крок, крок справжнього чоловіка і справжнього політика. В’ячеслав Чорновіл – це надбання історії.
Тарас Чорновіл – це надбання майбутнього. Сучасність як категорія є надто малою, аби на неї звертати увагу. Сучасний стан, в якому перебуває Рух, – стан відвертого конформізму, компромісу з владою – повинен бути знехтуваний, якщо ми хочемо зберегти Чорновола для історії та другого Чорновола – для майбутнього. Тарас Чорновіл у наш непростий час знайшов у собі сили на те, аби вийти на символічні барикади, заявити про свою опозиційність. Де ж сміливість інших керівників Руху? Де їх голос, якого так чекають в Україні? Де голос партії, яку прийнято неформально рекламувати як “совість нації”? Де ж голос совісті? Мені чомусь згадується Горький: “Глупый пингвин робко прячет тело жирное в утёсах…”

… Коли я повертався з армії і долучився до рухівського інакодумства, я ще багато чого не знав. Не знав, як псує людей влада. Не знав, як партійні принципи примушують поступатися принципами життєвими та ідейними. Не знав, наскільки цинічною іноді буває політика, і як люди, які виступають зі щирими словами на мітингах, згодом можуть творити темні справи у кулуарах політичного життя. Я не знав багатьох моментів з нашої історії, не знав навіть імен багатьох літераторів. Наприклад, Маланюка, слова якого я згадую останнім часом особливо часто, думаючи про Рух – про політичну силу, з якою понад десять років тому пов’язував свої надії: “Від клярнету твого лиш фарбована дудка осталась”.

P. S. Щодо клярнету і дудки як образів – читайте дідуся Фройда.

Кость БОНДАРЕНКО

POSTUP - ПОСТУП
№21 (679),
6-7 ЛЮТОГО 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Майор слухав усе
·Народний рух знову втратив Чорновола

ПОГЛЯД
·Генпрокуратура кинула кістку
·Брутальне насильство проти журналіста "Поступу"
·Гей, рухнемо

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Після тривалих снігопадів слід чекати повені
·"Львівводоканал" не бачить потреби в кредитах
·Кожен ринок міста матиме власний паспорт
·В аварію потрапив монгольський дипломат
·КІЛЬКА СЛІВ
·Перебіг грипу відбувається без ускладнень
·Львівщину визнали інвестиційно привабливим регіоном

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Помста наркоділка чи ревнивого коханця?
·Хто платить - той має

ПОСТУП З КРАЮ
·Грип крокує Україною
·Народний рух знову втратив Чорновола
·Лідерам "Батьківщини" погрожують арештами
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Іванов пророкує нову гонку озброєнь
·Черговий "газпромівський" скандал
·Нові скандали з французькими політиками

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Україна може й не отримати черговий транш від МВФ
·Нова історія про відмивання "російських грошей"
·Львівська "тютюнка": знову вгору
·ЕКОНОВИНИ

АРТ-ПОСТУП
·Обід з усусами
·Музика вишневого цвіту
·Радість спільного танцю

ВЕРСІЇ У ПОСТУПІ
·Ода "аудіо-козацтву", або
·Хто стоїть за "касетною справою"?

СПОРТ-ПОСТУП
·Несподіванка в Миколаєві
·Збірна Франції - знову чемпіон світу
·Сергій Бубка стрибнув востаннє
·"Галичанка" знову програла "Спартаку"
·Вищу лігу залищать дві команди!
·Шевченка наздогнали на позначці "13"
·ФУТБОЛ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Болтон - плагіатор
·Нове обличчя Revlon
·Історія макіяжу