Кому це потрібно?
Пікетування офісів народних депутатів, на думку експертів "Поступу", навряд чи вплине на дії нардепів у майбутньому
КОМЕНТАРІ
Вплив громадськості на народних депутатів і на їхню поведінку під час принципових голосувань у парламенті зараз, без сумніву, дуже низький.
Виборці, згідно з українським законодавством, у принципі можуть ініціювати відкликання з парламенту депутата, котрий порушує передвиборні обіцянки.
Однак процедура відкликання в законодавстві описана не досить чітко, тому досі у країні не зафіксовано жодного такого випадку.
Тому, оскільки громадськість наразі може впливати на своїх обранців і загалом на владу тільки за посередництвом пікетів і мітингів, нова львівська ініціатива пікетування партійних офісів (детальніше див. стор. 1), на думку експертів “Поступу”, також буде мало ефективною. “На мою думку, перш ніж вдаватися до радикальних заходів, треба дочекатися визначеності в “касетному” скандалі, – вважає незалежний політолог Леонід Сотник. – Очевидно, деякі депутати голосували так чи інакше не через свої переконання, а через відсутність інформації в цій справі. Тому радикалізм комітету “За правду!” завчасний. Я переконаний, що він нічого не дасть”.
Натомість політолог Тарас Батенко дотримується думки, що такі акції – нормальний вияв громадської думки, та якщо вони не матимуть суспільного резонансу, ефект буде нульовий. “Загалом, ці акції мають мати кращу інформаційну підтримку, а не таку, як зараз, – каже Тарас Батенко. – Я не вважаю такі методи радикальними, адже учасники пікетів не входять у помешкання депутатів і нікого не б’ють! А чи вплинуть такі методи на самих депутатів, сказати важко, для цього треба бути ними”.
Олег Романчук, шеф-редактор журналу “Універсум”, налаштований скептично. Він вважає, що організатори вчорашніх пікетів погано продумали їхню тактику та стратегію. “Це все на рівні емоцій, – каже Романчук. – Я не знаю, чи організатори акцій усе продумали, і чи залучали вони психологів, котрі аргументували доцільність такого тиску. Я не знаю, чи самі депутати зможуть на тому ж емоційному рівні приймати інші рішення надалі. Зрештою, ще ніколи благородна мета не була досягнута неблагородними методами. Тому не треба керуватися “клюмбівськими” засобами”.
Професор Інституту регіональних досліджень НАН України Степан Вовканич вважає вчорашнє пікетування проявом більшовизму. “Мені сам метод не подобається, – каже він. – Удома, крім депутата, є ще й інші особи, правда? Інше питання, як привернути увагу депутатів до того, що вони вчинили неправильно. Найкраще надати їм змогу виступити у пресі з поясненнями. І без того відомо, що громадськість стривожена, що деякі депутати повелися не так, як треба. Тому нехай вони пояснять”.
“Львівські депутати дуже відірвалися від своїх теренів, і зараз у виборців практично немає механізмів для того, щоби привернути увагу обранців до своїх позицій, – каже Тарас Возняк, головний редактор журналу “Ї”. – Голосуй “за”, “проти” чи утримуйся – та неучасть у голосуванні – це невиконання твоїх обов’язків. За великим рахунком, депутат повинен висловлювати не свої особисті погляди, а погляди виборців. І якщо іншого способу у громадськості нема, то такий метод допустимий. Окрім того, коли біля твоєї господи хтось пікетує, то це особливо соромно – навіть перед сусідами. На такому рівні це більш дієво, ніж якісь публікації у пресі”.
“Цю акцію я розглядаю в контексті технологій політичної боротьби, – заявив “Поступу” Анатолій Романюк, керівник Центру політичних досліджень Львівського національного університету ім. І.Франка. – Ознакою демократичного суспільства є те, що політичні актори та громадяни можуть використовувати якнайширший спектр дій. Відтак пікетування помешкань – допустимий методом дій громадської структури, яка хоче висловити свою позицію. Ефект такої акції залежить від того, наскільки тривалою та масовою вона буде. Я вважаю, що вона мала би спровокувати публічну дискусію обох сторін”.
Остап ДРОЗДОВ
|
|
