Джоконда мандрує
У рамках реконструкції Лувру, яка зараз триває, під портрет Мони Лізи дель Джокондо (що відомий під назвою “Джоконда”) пензля великого Леонардо да Вінчі таки буде виділено окремий зал. Ініціатива йде від директора найбільшого національного музею Франції П’єра Розенберга, за рішенням якого ще кілька шедеврів італійських художників будуть визнані гідними аналогічних почестей.
Повністю “переїзд” планується завершити до 2003 року.
Одну зі своїх найбільш знаменитих картин Леонардо написав у 1503 році.
Зображеній на картині знатній дамі приблизно 25 років. Добре відоме її ім’я – Мона Ліза дель Джокондо, у дівоцтві Герардіна, відомо також те, що прожила вона досить довге життя, померла у віці десь 70-ти років. Оскільки свої останні роки геній Відродження провів у Франції, де стараннями Франциска I йому були створені просто неймовірні умови для роботи, то всі свої картини, включаючи “Джоконду”, вдячний художник заповів гостинному королю, у “лазневих” (чи, інакше, інтимних) апартаментах якого шедевр ховався аж до 1804 року, коли картина була передана до Лувру. У 1911 році вона зникнула, і знайти її вдалося лише через 2 роки в Італії. Як з’ясувалося, маляр-італієць, що працював у той час у музеї, не втримався і вирішив “відновити справедливість” і повернути картину “на історичну батьківщину”. “Джоконда” об’їхала 3 італійські міста, особливо близькі да Вінчі, – Флоренцію, Рим і Мілан, а в 1914 році нарешті повернулася “додому”, у Францію. Проте відтоді справжність картини викликає сумнів, тому що навіть у той час у світі вже були щонайменше 64 “джоконди”.
За всі 498 років свого “життя” картина залишала Лувр лише 2 рази (не рахуючи крадіжок). Уперше – в 1963 році, коли вона вирушила до США, вдруге – у 1974 р., поїхавши у Токіо, а на шляху додому “поважна дама” на один день відвідала Москву.
Є версії, що на картині зображено не Мону Лізу, а матір Леонардо, або ж... і самого Леонардо у жіночій подобі. А інша картина великого італійця, відома як “Коломбіна”, насправді є портретом Джоконди.
“Взявся Леонардо виконати для Франческо дель Джокондо портрет дружини його, і, попрацювавши над ним чотири роки, залишив його недовершеним. Це зображення всякому, хто хотів би бачити, до якого ступеня мистецтво може наслідувати природу, дає можливість збагнути це найлегшим способом. Очі мають той блиск і ту вологість, які звичайно значні в живої людини, а навколо них передані всі ті червонуваті відсвіти і волоски, що піддаються зображенню лише при найбільших тонкощах майстерності. У поглибленні шиї при уважному погляді можна бачити биття пульсу. Посмішка дана настільки приємною, що здається, нібито бачиш скоріше божественну, ніж людську істоту” (зі спогадів Джорджо Вазарі).
|
|
