BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 2 ЛЮТОГО 2001 року |

Пані Білєцка з довоєнного міста

МИНУВШЕ

ВУЙКО БУДАН

Поляки покинули Львів, міста і села Західної України не з доброї волі. Їхні кам’ниці, вілли зайняли “визволителі”. А сільські польські обійстя прийняли вигнанців з Польщі – українців. Насправді вигнала їх польська влада, бо дозволила мордувати українців. Сусід різав сусіда, шваґер рубав шваґра, кум стріляв у кума... Українці з жахом складали пожитки на фіри, брали худобу і втікали до найближчих станцій. Везли їх товарні валоки у невідомість. На предвічних українських землях залишилися спорожнілі села. Німо плакали на цвинтарях могили предків. Хати, церкви обдирали мародери-різуни.
По поляках же зосталися самітні пані похилого віку. Подейкувано, що їх полишали наглядати за помешканнями. Поляки сподівались повернутися. Як і українці.

Ті польські бабці проживали у просторих “мєшканях”. Тримали вони котів і песиків. Винаймали кімнати студентам. Роки йшли, старіли і здихали “коткі” і “пєскі”. Одна за одною відходили у вічність їхні господині, не дочекавшись повернення своїх. Тепер і найліпший історик-шукач не зможе визначити дату, коли померла остання з хранительок польськості у Львові: пані Мацейова, а може, пані Міколайова, а чи панна Бончкувна... Відійшов назавше у минуле отой старий польський Львув, якого ще й тепер інколи споминають корінні старожили-українці. Лише на облуплених стінах старих кам’яниць десь тут чи там видніють фрагменти назв старих кав’ярень чи “склєпув”.

Того польського Львова задушили пришельці-більшовики. Загосподарювали тут, як у своїй пролєтарській кишені. Забруднили кирзаками дорогі паркети в люксусах і віллах. Заплювали люстра і кафлеві п’єци. Обдерли костели, породили склади, маґазини, буфети і танцювальні комсомольські клуби. А як не стало вільних польських помешкань, взялися за українські – у кого було багатше, того вивозили на Сибір. Вселялися на все готове. Часто не вміли користуватися залишеним господарями начинням, постіллю...

На львівських цвинтарях є багато родинних гробівців, зайнятих пришельцями. Лише невідомо, чи повикидали вони польські кості, чи лягли просто на них. Ще й нині можна побачити там “двоязичниє” написи: знизу – польський з “назвіскем” господаря, а над ним – новіший, російський. З фамілієй “квартіранта”. Вірніше – окупанта.

Окупанти за життя, окупанти – і по смерті... Правдоподібно, оті старі пані з котиками і песиками залишились добровільно. Бо не мали з ким їхати. Бо пережили всіх рідних, стали самотніми і нікому не потрібними. Спочивають не в пишних гробівцях, а в забутих могилах.

Стара пані Білєцка мешкала в старій білій халурці. Була напівглухою. На польське різдво ми, малі збиточники, прибігали під її вікно і викрикували:
Сьруд ноцней ціши!
Лятают миши!
Нєх сі пані возьми кія!
Вшисткі миши повибія!
І бендзі спокуй!

Повторювали це доти, поки не рипали двері. На порозі ставала пані Білєцка. Ми готові були розлетітися, мов горобці. Та старенька запрошувала нас до покою. Там усе було білим: стіни, креденс, крісла, стіл, ліжко. Усякі покривала, обруси, простирадла, фіранки, рушники були у мережках, повитинаних квітах, листочках, а краї їхні мали френдзлі.

Господиня теж була вся в білому і мережках. Обличчя мала бліде, дрібно поморщене. Розчулено дякувала за “колєнду”, давала кожному “п’єрнікі” і копійки. Відходили ми з почуттям провини і встиду.

Якось хтось сказав: Білєцка померла. Негайно побігли ми до її хатини. Я ще ніколи не бачив мерця, було цікаво і навіть радісно. В покої нічого не змінилося. Лише посередині, на столі, застеленому білосніжним обрусом, лежала старенька пані. Була вся в чорному. Чорна хустина, чорні панчохи і тапочки. Складені на грудях білі руки тримали срібного хрестика на вервичці з чорних пацьорок. Біле, як парафінові свічки, лице було спокійне і трохи усміхнене. Здавалось – спить.

Нічого надзвичайного не діялось. Стало сумно, ми повиходили з хати і побігли. Мали інші інтереси. А по похороні про пані Білєцку забули. Мов і не жила ніколи.

Та вона стала привидом.

Якось я забавився у своєї бабусі дотемна. Прислали по мене брата. Він уже був школярем, темноти не боявся. Запам’яталось: надворі – гучта, задумлива темінь, проходимо повз хату Білєцкої. У хвіртці, що навпроти, щось бовваніє, біле і велике. Мовби людська постать. Не рухається. Брат каже:

– Дивись, то – пані Білєцка!

Бачу виразно: біле, побабчене лице, заплющені очі. Як тоді, на обрусі.
Волосся стає сторч, лице терпне, страшно кричу. Брат бере мене на руки, тисне до себе, тяжко несе додому, а я не вчаваю. Мама сплескує руками, бо я – як стіна і трясуся. Брат пояснює, що то стояла у самій сорочці і дихала свіжим повітрям баба Яга. Трохи заспокоююся. Повне ім’я баби Яги – Ядвіга, вона – сусідка Білєцкої. Але всі діти її бояться, бо знають, що то та самісінька баба Яга, що в казках. Вже розумію: баба Яга ночами перекидається у паню Білєцку.

Посеред ночі розплющую очі. Коло ліжка стоїть пані Білєцка. Вся в чорному. Добре бачу мертве лице зі стиснутими губами і очима. Нахиляється, хилиться до мене. Кричу зі страху. Мати мене втихомирює і забирає спати до себе.
Наступної ночі пані Білєцка стоїть біля ніг. Пхає руку під коц, відчуваю, як зимні кощаві пальці стискають ногу. Верещу – і мама знову забирає мене до себе.

Третьої ночі пані Білєцкої чомусь нема. Але в кімнаті з’являються дитячі скелетики. Бігають, сміються, клацають зубами, танцюють. Постукують кісточками, відбивають ритм. Дивлюся на це видовище без страху, з цікавістю. Ритм прискорюється, скелетики кружляють швидше, швидше... Раптово танець уривається, вони повертають черепи, дивляться на мене чорними отворами. І видаються до ліжка! Несамовитим верещанням буджу хату.

Удень мати приводить сусідку. В горнятку топлять віск. На голову мені ставлять миску з зимною водою, наказують тримати. Жінка щось шепоче, вливає в миску віск. Ставить її на стіл. У воді плаває грудка воску. Сусідка бере її:
– Во, дивися, вже той страх з тебе вийшов і перейшов у віск. Ото стоїть баба Яга, то – її лице, а то – руки.
Уважно придивляюся. Справді, є маленька фігурка. Має голову, руки. Є навіть хвіртка.

Сусідка кладе фігурку у кишеню запаски:
– Я закопаю її десь у полі глибоко, щоб ніхто не видів і не знав. Пані
Білєцка до тебе не прийде ніколи!
Відтоді сплю спокійно. Пані Білєцка відійшла назавше. А невдовзі за нею пішла і баба Яга.

Більше привиди мене не турбують, для мене не існують. Мені не страшні.

Боюся людей – тих, що не мають Бога.

POSTUP - ПОСТУП
№19 (677),
2 ЛЮТОГО 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Тарас Чорновіл упізнав свій голос на касеті майора Мельниченка

ПОГЛЯД
·У пошуках правди
·Від сьогодні води на Сихові не буде
·Парадокси Безсмертного

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Як пересічному львів"янинові врятуватися від новокаледонського грипу?
·Львів"яни не хочуть скаржитися на корупціонерів
·КІЛЬКА СЛІВ
·Автоперевізники відмовилися від ультиматуму
·У військових судах свідчення дають навіть мерці
·Влада лобіюватиме фінансування екобезпеки

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Стратегія розвитку міста
·Уперше у Львові жінку відзначено церковним орденом

ПОСТУП З КРАЮ
·Олександр Мороз: Кучма зізнається...
·Тепер Кучма має Дубину...
·КРАЙ

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Справу Локербі закрито
·Відлуння землетрусу в Індії
·Європу віддано жіноцтву?
·Втеча російського дипломата

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Електроенергія дорожчає
·Японська економіка - в хисткому становищі
·"Грамед" "Галичфарму" - не конкурент
·СВІТ

НАС 800 ТИСЯЧ
·Корифей львівської вулиці
·Поетична вегетація
·Пані Білєцка з довоєнного міста

АРТ-ПОСТУП
·Право на вигадку, або Про смаки не сперечаються?
·Малоросійський водевіль

АВТО-ПОСТУП
·НОВИНКИ
·А ти придбав реєстраційний талон?
·День народження "буржуя"

СПОРТ-ПОСТУП
·"Динамо" та "Шахтар" можуть здійснити грандіозний обмін
·Балканська помста збірної України
·ФУТБОЛ
·Канадці продали свою гордість

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Макіяж: історія й еволюція