Корифей львівської вулиці
МУЗИКА
Ольга ХАРЧИШИН
Львівська вулиця здавна славиться багатою атрибутикою. Це трамваї, бруківка, кав’ярні, ковані брами... Не мислиться вона й без своїх живих натхненників – вуличних музикантів та співаків. Їх у нашому місті люблять і поважають. Серед широкого контингенту вуличних музикантів трапляються і справжні самородки, охоронці львівського фольклору, великі патріоти свого міста, безперечні унікальні особистості.
Пан Теодор Фурта заслуговує на місце корифея львівської вулиці вже тільки своїм найповажнішим віком. Звичайно, побачивши на Краківському ринку чи в районі вулиці Золотої жвавого та енергійного співака зі скрипкою, банджо чи з мандоліною, важко повірити, що йому вже... дев’яносто літ. Пан Теодор, дякувати Богові, тримається у формі: ошатно й зі смаком одягається, ходить легко, по-молодецьки (звикло взутий у кросівки), активно курсує містом, а також відвідує близьких і родичів у підльвівських селах. Він любить бувати на різних забавах: весіллях, хрестинах, “празниках”, – і завжди його супроводжує пісня.
Пан Теодор – справжній народний феномен. Не маючи жодної музичної освіти, він оволодів багатьма народними інструментами, зокрема віртуозно грає на скрипці.
Не закінчуючи вищих шкіл, він досконало знає творчість Г. Сковороди, Т. Шевченка, українську історію, знайомий зі світовою класикою, володіє кількома мовами. Його бесіда приворожує влучним і дотепним словом, а спів зворушує глибиною та проникливістю.
У пана Теодора рідкісна пам’ять. За свій довгий вік він багато що побачив і почув, а пам’ятає все, як учора. Пригадує він ще австрійські часи і січових стрільців у боях за Львів 1918 року, як малим ходив до їхньої військово-польової кухні “за миначкою зупи”. Запали в пам’ять і мамині розповіді про приїзд імператора Франца-Йосифа І до Львова 1905 року.
Нелегкі часи довелось пережити панові Теодору. Коли він пішов на навчання у львівський технікум легкої промисловості, усе довкола кишіло польським засиллям. Але весела вдача юнака вела його подалі від сірих мурів – у львівські околиці і ближчі села, де вирувало українське життя, де лилася рідна мова та задушевна пісня. Весь вік пан Теодор грав по весіллях. Він володіє багатющим репертуаром: народно-обрядовими, жартівливими, чумацькими й козацькими, історичними, львівськими батярськими, авторськими піснями. І все почерпнуто від людей, від народу.
Сам музикант теж не обділений даром віршування. Своє життєве кредо він уклав у “Молитві за скрипку”:
Боже, Господи Ісусе, пред Тобою я молюся:
Всі гріхи мені прости і від лиха захисти.
Рано, ввечер, вдень, вночи, поможи і научи.
Вдома чи на чужині скрипка грала все мені.
Смик тоненький, легкий, в нім велика сила є,
Його меч не подолає, і нехай це каждий знає!
Мов тривога на душі, а я молюсь від душі.
Моливсь вчора, молюсь нині, я – мізерний Паганіні,
За ту скрипку і смичок. Отакий я мужичок.
Пан Теодор користується пошаною від людей. На “залізному” ринку, що по вулиці Золотій, кожен прихід музиканта зі скрипкою радо вітають місцеві прихильники.
Дивуєшся, як у цих обвіяних вітром торговців пробуджується святковість, благороднішає душа, коли поміж їх рядами проходить старенький маестро. Пан Теодор не стоїть на місці та не збирає копійки в капелюха. Він активний у діях, а палкі прихильники завжди потішать винагородою, почастують кавою. Мушу похвалитись, що смачна кава від вдячних цінителів Теодора Фурти перепала і мені.
Допоки у Львові житимуть такі унікальні люди, як Теодор Фурта, маємо надію, що наше місто не втратить свого неповторного шарму.
|
|
