Парадокси Безсмертного
МЕЛЬНИК
Учора мені довелося поспілкуватися з представником Президента України у Верховній Раді Романом Безсмертним. І мушу визнати, що безпосереднє спілкування дещо змінило мій погляд на цього провідника президентської політики у парламенті.
Мушу визнати, що раніше пан Роман не справляв на мене враження яскравої особистості, радше навпаки: він скидався на безініціативного виконавця чиєїсь волі. Особливо прикметними були його грудневі розмірковування про диван у президентському кабінеті, який не “стоїть”, а “лежить”, – вони виглядали як намагання чорне перетворити на біле.
Учора Роман Безсмертний, запрошений до Львова новоутвореним Центром політичного прогнозування “Високого Замку”, виглядав прагматичним романтиком.
Вибачте, що вживаю разом такі далекі одна від одної дефініції, але цей депутат у спілкуванні з львівськими журналістами виглядав справді так.
Людина, яка визнає, що “мовної культури у вищих ешелонах влади немає”, та й узагалі, немає потреби “позбуватися особливостей нашого етносу”, одночасно може, подібно до Вольтера, визнати, що готовий умерти, щоб українська бабця мала право кинути йому звинувачення: “Безсмертний – убивця!”, як це сталося передучора – під час похорону Олександра Ємця.
Журналістам було приємно почути від пана Романа, що українська влада повинна бути більш контрольованою, а ЗМІ мають стати “розкутішими і вільнішими”. Він вважає, що журналісти мають писати що завгодно і як завгодно, а депутати і політики повинні більш терпимо ставитися до того, що з’являється у ЗМІ. Однак, з іншого боку, за словами Безсмертного, влада для того, щоби бути справедливою, повинна бути жорсткою.
Романові Безмертному у житті довелося перейти через багато метаморфоз.
Спочатку – шлях піонерсько-комсомольського лідера у школі та педагогічному інституті, закінчення якого припало на знаменний 1990 рік. Тоді викладач історії у школі вступив до відверто антикомуністичної Української республіканської партії. У 1994 році Безсмертний уперше став депутатом Верховної Ради і навіть обирався заступником Михайла Гориня – тодішнього голови УРП. Його активна робота над Конституційним договором та текстом Конституції була помічена в адміністрації Кучми – і Роман Безсмертний змінив УРП на НДП, а в 1997 році став представником Леоніда Кучми у Верховній Раді.
За ці роки змінилося троє прем’єрів і троє спікерів Верховної Ради, а Безсмертний залишається “безсмертним”. І тепер він вважає, що “більш української влади, ніж зараз” в Україні ще не було ніколи – від часів Богдана Хмельницького.
“Я не знаю жодної людини, яка не стає після зайняття посади націоналістичною,” – сказав він. А щодо галицьких побажань відносно мови у тих “націоналістичних” вищих ешелонах, то пан Безсмертний нагадав, що більшість промовців на засіданнях Центральної Ради також говорили російською. Зараз він теж болісно сприймає російськомовність найближчого оточення Леоніда Кучми, який “не спустився з Місяця, а вийшов із нашого кола”.
Можливо, насправді так воно і є? Принаймні хотілося б у все це вірити. Тим більше, що пан Роман говорив досить переконливо. І виглядало, що він щиро вболіває за долю уряду Ющенка, вірить, що цьому уряду вдасться відзвітуватися десь у травні-червні про виконання своєї програми – і вийти після того більш міцним (за допомогою спікера Івана Плюща). Безсмертний також не схвалює організації мітингів “за” чи “проти”, коли звозять людей із районів чи зганяють учителів і студентів.
Одночасно пан Роман визнав, що якби у 1998 році Олександра Ткаченка не обрали головою Верховної Ради, то наступного дня на посаду пройшов би Лазаренко. Але тоді вже “ми знали”, що колишнього прем’єра “пасе” Інтерпол.
Тепер у Росії теж говорять, що самі не могли дати собі ради з Павлом Бородіним, тож організували йому поїздку на “інавгурацію”. Скидається на те, що у пострадянських державах воліють позбуватися непотрібних осіб руками західних правоохоронців. Воно, звичайно, так і легше...
Щодо теперішніх записів “з-під дивана”, то Роман Безсмертний допускає, що “десь у цьому є правда”, але для нього очевидним є й те, що “все це нарізано”. На думку Безсмертного, всі розмови у кабінетах Президента, прем’єра, голови Верховної Ради та деяких інших високих урядовців повинні записуватися і стенографуватися. До цього це робив свідомо лише Ігор Юхновський, коли він був першим віце-прем’єром, тепер йому ніхто не може нічого зайвого приписати, бо ж усе зафіксовано...
Чим закінчиться “касетний скандал”? На думку Романа Безсмертного, повинні відбутися великі зміни у структурах правоохоронних органів, тож необхідно думати, хто має ці зміни здійснювати.
А наприкінці представник Президента визнав, що робота “приносить йому задоволення” і що він не має наміру з неї кудись іти, тим більше – на посаду глави Адміністрації Президента.
Кожна людина є загадкою. Мені видається, що вчорашня зустріч показала, що сутність людей на телеекранах дещо відрізняється від їх справжньої сутності.
Цікаво, як виглядав би у подібній ситуації той же Леонід Кучма?
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
