ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!
Хто відповідальний за репресії?
Правонаступництво УРСР взяла на себе держава Україна, а відтак увільнила Росію від відповідальності за репресії в УРСР. Тим більше, що вироки виносились від імені УРСР. То яка держава має тепер відповідати за ті вироки?
Україна на основі Закону про правонаступництво успадкувала і Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, що був прийнятий Верховною Радою УРСР 17 квітня 1991 року. Цей закон не скорегований і досі, а тому учасники збройної боротьби за незалежність України так і залишилися не реабілітовані.
“Антирадянщики” реабілітовані, але в позасудовому порядку. То ж їхні вироки не скасовані. Мабуть, саме ця обставина дозволяє Пенсійному Фонду й понині нехтувати положенням ст. 6 цього закону в частині зарахування часу ув’язнення і заслання в трудовий стаж. А тому реабілітовані мають таку пенсію, яка передбачена для осіб, що не мають трудового стажу.
Державна влада України могла б висловити претензії Росії, якби склала з себе правонаступництво УРСР і звернулася в Міжнародний суд про визнання Росії правонаступницею СРСР щодо відповідальності за політичний режим на території УРСР. Але таке вона може зробити, якщо здійснить правову кваліфікацію УРСР як колоніальної адміністрації і кваліфікацію комуністичного режиму як окупаційного.
Цей політико-правовий подвиг сьогодні є малоймовірним. Принаймні, жодна партія і жодна громадська організація цього питання не ставить. Тепер політв’язням залишається ще раз перечитати вироки – вони не скасовані.
Григорій ПРИХОДЬКО,
політв’язень 70-80-х років
Друкуйте результати голосувань
“Судіть їх не за словами їхніми, а за ділами” – цей вислів із Біблії любить наводити професор Валентин Мороз. Недавно “Поступ” подав результати голосування депутатів від Львівської області у справі організації надзвичайної комісії для розслідування зникнення Г. Ґонґадзе; щоправда, за критику пана Юзя декотрих з них редакції потім довелося складати “самокритику”, цілком у сталінському стилі. Отже, було б дуже доцільним проводити результати поіменних голосувань по усіх “гарячих” справах, і то не лише для Львівської області, а всіх трьох галицьких областей. Тоді читачі самі побачать, і навіть без коментарів, хто є хто і чиї інтереси боронить його партія. Такі результати друкують деякі київські газети, але хто їх читає – і порівняйте їх популярність з популярністю “Поступу”.
Роман МАКІТРА, Львів.
Читати “Поступу” більше не буду!
Пане Бондаренку! Сьогодні купила “Поступ” за 11-17 січня 2001 року і прочитала Вашу брудненьку, пусту і безпринципну статейку “День народження першого Президента”. “Гарно” Ви відзначили день народження Л. Кравчука! Де, на якому політичному смітнику назбирали Ви отих нікчемних фраз, чи не з газеток, які передаються у Львові з рук в руки тільки “своїм” – “Комуніст” і “Товариш”? Їм я не дивуюся, їм є за чим жалкувати, за що боротися. Правда, не знаю Вашої політичної платформи, але чомусь не думала, що в “Поступі” працюють такі журналісти.
...І не завдяки прізвиську “Фарбований Лис” Кравчук залишиться в пам’яті народній, а тому, що він причетний до проголошення України незалежною, і якщо Україна вистоїть на цьому важкому етапі своєї історії, то прийдешні люди поставлять йому пам’ятник!
...На кого Ви, Бондаренку Костю, підняли своє перо!
...Щодо того, в якій партії зараз перебуває Л. Кравчук (СДПУ(о) – ред.), то хіба партію вибирають за сьогоднішніми лідерами? По-моєму, за ідеєю, за цілями її. Подивіться краще, як гідно веде себе Кравчук – і передаючи владу Кучмі, і підтримуючи його (“все, що корисне для України, я підтримую, і навпаки”, – його слова), і програвши вибори; у Верховній Раді і в оцінках різних політичних ситуацій, – щоб не сказав Кравчук, все мудро, все порядно.
...Ви, журналісти, дозволяючи собі в газетах таку розгнузданість, непорядність, невміння говорити з опонентом, гідно оперуючи фактами, розумними доrfpами, а не базарними прізвиськами, ще вважаєте, що вам мало свободи? Ну, хіба що перейти на матюки... Знаю одне, що “Поступу” я більше читати не буду.
Василина ТРАЧЕНКО, 78 років, Львів.
Шановні друзі, поступівці!
Дуже вас прошу вислати мені дані про загибель українців-патріотів-правозахисників, яких знищили у совітських концтаборах: Валерій Марченко, Олекса Тихий, Алла Горська.
Антон ПОБЕРІЙ,
вул. Возз’єднання, 4, кв. 2. м. Яворів, 81000, Львівська обл.
Ми мусимо знати правду про СС “Галичина”
Газета “Поступ” у №№ 6 і10 сповістила наше так забріхане суспільство, що колишніх вояків Дивізії СС “Галичина” надалі розпинають, а далі – що наша батьківщина не збирається “злочинців” захищати!
Нам, колишнім воякам Дивізії СС “Галичина”, яка закінчила війну як Перша Дивізія Української Національної Армії, далеко не байдуже, що знає і думає про нас населення нашої країни, ще й дотепер позбавлене правдивої та об’єктивної інформації.
Вражає необізнаність та некомпетентність журналістки газети (“Поступу”- ред.), яка інтуїтивно почула запах “смаженого”. Вона дивиться англійське телебачення, обізнана з реакцією офіційного Лондона, зверненням лорда Джаннера (і що тому лорду треба, режисера пасквілю про нас Джуліана Гейнді та ще багато з чим про нас, не знає тільки правди, проживаючи у... Львові. А для цього треба не так уже й багато – просто піти в книгарню НТШ на проспекті Шевченка та купити книгу
проф. В. Вериги “Дорогами другої світової війни”. Це капітальна праця, в якій висвітлена вся правда і брехня про нашу Дивізію. Врешті, можна завітати в музей Дивізії, яким завідує великий друг дивізійників, заслужений педагог п. І. Федик, в бібліотеку діаспори в університеті імені
І. Франка, у Братство колишніх вояків Дивізії чи просто в бібліотеку ім. В. Стефаника або Історичний Музей на пл. Ринок.
Леонід МУХА,
колишній дивізійник та політв’язень, пенсіонер, Миколаїв
Чи стане “лисий дебіл” лауреатом Нобелівської премії
...Можна було б лише привітати молодого письменника (Олеся Бузину, автора книжки “Тарас Шевченко – вовкулака” – ред.) в його намаганні показати нам незнаного Шевченка. Проте, схоже, епатаж самоцілі взяв гору над необхідністю осмислення історичної ролі Кобзаря в становленні української національної ідеї.
Бузина, якого один мій знайомий називає “лисим дебілом”, не відкрив нічого нового. Те, про що він написав, давно було відоме літературознавцям і всім, хто цікавився особистістю Тараса Шевченка, не вдовольняючись офіційними виданнями.
...”Лисого дебіла” можна звинувачувати у “войовничому антиукраїнізмі”, але все-таки він має клепку в голові і під його черепом б’ється жива думка.
Принаймні, для розумних людей бузинові штудії повинні стати поштовхом для дії. Саме для розумних, а не для тих “ура”-патріотів, які Шевченка знають лише в рамках шкільної програми, та й то 30-річної давності.
Шевченко вже давно волає до нас, щоб ми очистили його світлий образ від радянського, а тепер й українського незалежного офіціозу. І що б не робили, завжди буде існувати два Шевченки: один для народу – міф, легенда, національний герой і другий – для еліти, яка нині творить українську державність, – теж національний герой, але не міф і не легенда...
...Те, що Шевченка зображують “вовкулакою”, Лесю Українку – “лесбіянкою” (а, може, Франко був “гомосексуалістом”, панове?!), тривожний симптом не сам по собі. Жодні зарубіжні спец-служби не робили спеціальних замовлень українським письменникам, аби вони так принижували роль наших геніальних носіїв української національної ідеї. Якщо в українського народу національними героями є “вовкулаки”, “лесбіянки” та “гомосексуалісти”, то про яку незалежність і саму національну ідею цього народу можна говорити?
Чому з’являються подібні опуси? Та тому, що ми відкриваємо пам’ятники Шевченкові в кожному місті (і пора вже Леніна поміняти на Шевченка на Сході та Півдні України), відкуповуючись тим від Кобзаря і нічого не роблячи, щоби з його допомогою утверджувати українську національну ідею. Тому й виростають, як гриби після дощу, бузини з їхнім “лисим дебілізмом”, яким ми нічого не можемо протиставити, окрім кулака.
Національній еліті треба читати Бузину, щоб знати, яку Україну ми будуємо...
Анатолій ВЛАСЮК,
редактор газети “Тустань”, Дрогобич
Президенту України
Л. Кучмі!
Протестуємо проти звільнення Президентом віце-прем’єра з питань ПЕК Юлії Тимошенко, оскільки саме завдяки її зусиллям пенсіонери і працівники бюджетної сфери протягом 2000 року отримали всю заборговану в минулі роки пенсію та заробітні плати.
Багато-немало: 6 млрд. грн. були вирвані з кишень олігархів і спрямовані в бюджетну сферу. Кажуть, від добра добра не шукають, однак у нас усе навпаки.
Вимагаємо припинити беззаконня, яке в остаточному підсумку може спричинити розвал Української державності.
Софія СМІШКО
та ще 11 підписів, Новояворівськ.
Як же живеться тобі, мисливцю?
Скажу чесно – погано. За останні роки стан справ настільки погіршився, що можна лише надіятись на Боже чудо. Що зміняться наші думки, праця у кращу сторону, відновиться справжня любов до того світу, що тебе оточує.
Таке враження, що рядові мисливці живуть самі по собі, а керуючі органи Українського Товариства мисливців і рибалок самі по собі. Ця бездіяльність призвела до того, що люди перестали платити членські внески, а ті, що платять не можуть придбати відстрілочні документи. Почалось масове браконьєрство.
У гонитві за дармовим м’ясом використовують автотранспорт (усіх форм власності), галогенні фари, нарізну зброю. Біда, що дали право на нарізну зброю. Звір не має права вийти з лісу, як тут же відстрілюється на відстані 100-300 м. У полях, коло лісу – автотранспорт майже кожну ніч гуляє фарами, чути постріли.
Про це знають усі. Міліція, єгері бездіяльні, а то і просто бояться щось робити. Куди дивиться обласна інспекція охорони природи?.. Невже нам потрібно впасти до нуля, щоб з нуля все починати? Задумайтесь над цим питанням, керівні органи лісового господарства, мисливців та рибалок, правоохоронців!
Справа честі кожного мисливця – не лише добувати дичину, але й дбати про те, щоб мисливське господарство неухильно розвивалось, щоби з кожним роком кількість мисливсько-промислових звірів і птахів збільшувалась.
Олекса ЛЮТИК
|
|
