Львівські реріхівці вболівають за долю унікальної колекції
30 січня - день пам"яті художника Святослава Реріха (1904-1993)
МАЛЯРСТВО
Наталія МІЦ
Будемо завжди прагнути
до прекрасного.
С. Реріх
Молодший син видатної сім’ї Реріхів – Святослав Миколайович Реріх, якого називали Апостолом Краси, Махатмою, – видатний художник, талановитий літератор, громадський діяч, непересічний унікальний філософ, академік, доктор наук, лауреат премії Джавахарлала Неру. Він залишив у спадок людству велику кількість літературно-філософських творів, дослідницьких праць та 4 тисячі полотен, які належать до скарбниці світового мистецтва і є шедеврами ХХ століття, аналогів яким немає в сучасному світовому мистецтві.
“Наше внутрішнє прагнення до чогось досконалішого, – говорив Святослав Реріх про джерела свого натхнення, – прекраснішого – це та велика сила, яка змінює нас і змінює також наше життя. Без цього внутрішнього полум’я людина не може збудити в собі приховані енергії та не може піднятися на вищий рівень знання та досвіду...” Усе життя Святослав Реріх накопичував досвід у пізнанні тих енергетичних категорій, які були йому найбільш близькими, а саме – Краса, її суть, її роль, її енергетика. Він досліджував таємниці Краси рукотворної, її механізми, визначав її приховані пружини й виявляв її заховані корені. Він справедливо вважав, що Краса не може утворюватися без вищого ідеалу.
Руйнування цього ідеалу – духовного чи естетичного – призводить до спотворення життя, до загибелі його еволюційного стержня. “Невігластву, – учив його батько, Микола Реріх, – треба щось винищити, треба обрубати чиюсь голову, хоча б кам’яну, треба вирізати дитину з утроби матері, треба викорінити життя і залишити місце пустим. Ось ідеал невігластва. Воно вітає неграмотність, воно усміхається порнографії, воно захоплюється всякою вульгарністю й підлістю. Хіба це не наш сьогоднішній день? Втрату вищого естетичного ідеалу ми спостерігаємо тепер і в нашій країні. На зміну зруйнованому ідеалові йдуть фальшиві цінності західної масової культури, яка калічить нестійку енергетику тих, хто так чи інакше підпав під вплив такої “культури”.
Святослав Реріх належить до плеяди Великих Майстрів, чия роль у Космічній еволюції людства рівноцінна ролі тих Великих Душ, які несли людству світло нових учень або філософські концепції, що сприяли пізнанню навколишнього світу. Він ніс світові звістку Краси: 1960 року в Бангалорі (Індія) створив центр мистецтв “Чітракала-Парішад” (університет вишуканих мистецтв міжнародного значення), а 1989 року в Москві – Міжнародний Центр-Музей ім.М.Реріха (громадську поважну організацію зі статусом асоційованого члена при департаменті неурядових організацій ООН), якому й подарував частину великої спадщини своїх батьків: 4,5 тонни архівів, близько 500 своїх і батькових полотен, а також окрему колекцію з 288 картин (також своїх і батька), яка призначалася для експонування в пересувних виставках по всіх країнах колишнього Радянського Союзу. Тепер частина цієї окремої колекції вже одинадцять років приречена гибіти у фондосховищах Державного музею Сходу в Москві, який привласнив собі цю колекцію. Ще й досі триває Міжнародна культурна акція “Набат совісті” на підтримку вимог МЦР про повернення колекції законному власникові – Міжнародному Центру-Музею ім. М. Реріха, розпочата у березні 2000 року. Ця акція охопила вже понад 20 країн, близько 150 міст, у тому числі й Львів. Активісти акції збирають підписи і разом з листами від різних культурних та наукових організацій, а також від окремих осіб, приватних колекціонерів, юристів скеровують їх на ім’я Президента й міністра культури Російської Федерації.
“Сподіваюся на те, що все владнається, – писав Святослав Реріх наприкінці свого життя. – Які сили допоможуть цьому? Людинолюбство. Кращого засобу не знаю. Політика – жорстока сила, дуже часто поруч з нею відсутня моральність... Та врешті-решт переможе духовність. І це такий самий закон буття, як зміна пір року.”
|
|
