У Львові знову з"явилися лицарі
Церемонія нагородження переможців "Галицького лицаря-2000" стала святом відзначення найдостойніших львів"ян
ПОШАНА
Наталя ПАВЛЮКОВА
У суботу, 27 січня, в Оперному театрі відбулося визначення та відзначення лауреатів “Галицького лицаря-2000”. Гідно та пафосно, під звуки фанфар. Напевно, так, як і має відбуватися посвята в лицарі. А для нас, журналістів “Поступу”, це дійство було подвійно приємним, адже в номінації “Журналіст року” переміг наш добрий приятель, редактор відділу українських новин “Поступу” Кость Бондаренко.
Підтверджуючи лицарську шляхетність, Кость зі сцени львівської Опери оголосив, що передає свою нагороду Лесі Ґонґадзе. Це було особистим рішенням Костя, яке, однак, гаряче підтримали всі присутні у залі, адже Георгій Ґонґадзе вже став символом нової української журналістики – відвертої та неупередженої. Крім того, Георгій і цілком формально заслужив (хоч і важко усвідомлювати, що посмертно) звання “Галицького лицаря”, оскільки як журналіст він сформувався саме у Львові.
Узагалі, зворушливих та приємних моментів було справді чимало. Так, скажімо, коли нагороду в номінації “Честь і гідність Галичини” вручали композитору Миколі Колессі, зал аплодував стоячи. І слова вдячності пана Миколи, що він виправдає сподівання, були словами не просто лицаря, а короля. До речі, король на церемонії також був – Іван I. Минулорічні переможці “Галицького лицаря” поміж собою обрали й коронували Івана Вакарчука, ректора Львівського національного університету
ім. І. Франка.
Заслуга того, що церемонія вдалася, принаймні наполовину належить ведучим – Олександрові Кривенку, першому редакторові “Поступу”, та Ірині Шумейко, акторці театру ім. М. Заньковецької. І якщо на початку церемонії нагородження пані Ірина виглядала аж надто театрально, то вже під кінець вона, судячи з усього, цілком піддалася природному шарму Олександра Кривенка. Як наслідок, у багатьох склалося враження, що ведучі не просто працюють за сценарієм, а справді імпровізують, та ще й дуже вдало.
Вдалим (і, поза сумнівом, достойним) був і вибір переможців. Щоправда, імена декого з них викликали певне здивування. Особливо після оголошення критеріїв вибору, згідно з якими номінантом не може бути державний службовець. Однак у номінації “Освітянин року” переміг Павло Хобзей, начальник міського управління освіти. А от визнання “Художником року” Володимира Кауфмана викликало здивування у нього самого. На сцені Володимир зауважив, що для нього ця нагорода – мідні труби. А вже за кулісами сказав, що, на його думку, є в Галичині більш достойні кандидати. Оцінивши його скромність, все ж наважимося стверджувати, що вибір журі був справедливим.
Загалом, усі критичні зауваження стосувалися радше конкретних моментів, а не акції в цілому. Так, скажімо, відсутність Романа Віктюка, який став переможцем у номінації “Галичанин поза Галичиною”, мало кого здивувала.
Олександр Кривенко влучно сказав: “На те він і поза Галичиною”. Однак прикметно, що не довелося почути від присутніх у залі львівської Опери слів про несправедливість вибору переможців, що стало традицією для більшості подібних конкурсів. Судячи з усього, організаторам “Галицького лицаря-2000” вдалося уникнути вічної спокуси всіх організаторів – визначати переможців за особистими смаками, а не за суспільним визнанням. І це не може не тішити, адже тільки тоді звання “Галицького лицаря” стає справді вагомим, коли чесність його присудження стає загальновизнаною.
Вже після завершення церемонії, спілкуючись з організаторами “Галицького лицаря-2000” політологом Анатолієм Романюком і директором Інституту розвитку міста Андрієм Садовим, я дійшла висновку, що вони залишилися задоволеними його рівнем. Зрештою, важко їм у цьому заперечувати, адже практично всі учасники дійства говорили про важливість публічного визнання заслуг людини перед громадою, бо ж таке визнання ще більше надихає до праці. “Ми знаємо, скільки справжніх патріотів Львова і Галичини відійшли в інший світ непошанованими, і тільки після цього люди розуміли всю їхню велич, – каже Андрій Садовий. – Ми ж хочемо показати, що таких людей є багато, що вони є нашими сучасниками, вони працюють для нашого міста сьогодні й зараз. І те, що ми робимо, – це лише маленька часточка нашої поваги і шани до цих людей та їх праці...”
“Галицькі лицарі-2000”
Честь і гідність Галичини – композитор Микола Колесса
Найвизначніша постать Галичини XX століття – Митрополит Андрей Шептицький
Найвизначніша постать Галичини останнього десятиліття XX століття – лідер НРУ В’ячеслав Чорновіл
Громадський діяч – головний редактор часопису “Ї” Тарас Возняк
Меценат – власник кав’ярень “У Юрія Кульчицького” та “Кастелярі” Володимир Кашицький
Парламентар – народний депутат України Ігор Юхновський
Політичний діяч – народний депутат України Тарас Стецьків
Освітянин – начальник Львівського міського управління освіти Павло Хобзей
Медик – академік Академії медичних наук України Михайло Павловський
Науковець – ректор Львівської Богословської Академії отець Борис Ґудзяк
Журналіст – редактор відділу українських новин газети “Поступ” Кость Бондаренко
Керівник – директор ДП “Львівський склодзеркальний завод” Богдан Дацко
Фінансист – голова правління Західно-Українського комерційного банку Степан Кубів
Підприємець малого та середнього бізнесу – директор ТК “Інтермаркет” Роман Шлапак
Діяч культури – композитор, організатор міжнародного фестивалю сучасної музики “Контрасти” Володимир Сивохіп
Художник – художник Володимир Кауфман
Письменник – літературознавець Юрій Андрухович
Актор – народний артист України Богдан Козак
Музикант – композитор Юрій Ланюк
Спортсмен - боксер, срібний призер Олімпійських ігор у Сіднеї Андрій Котельник
Галичанин поза Галичиною – режисер Роман Віктюк
|
|
