У цивілізованому Львові буде цвинтар для тварин
Зараз у нашому місті в цеху утилізації ветеринарного відділу мерії знищується понад 150 безпритульних собак та кішок
БРАТИ
Вікторія ПРИХІД
Давно вже ходять світом уперті чутки, буцімто наші чотириногі брати теж розмовляють. Щоправда, своєю власною, зрозумілою лише їм самим мовою. Та от тільки їм, сіромахам, ніяк не второпати, чому такі великі й розумні створіння, якими є люди, не можуть зрозуміти їхню мову доволі просту й не обтяжену різними життєвими премудростями.
З’являлося чимало шарлатанських теорій, які пропонували громадськості, так би мовити, методи дешифрування собачої та котячої мов, одначе наразі якогось конкретного і справді результативного способу порозуміння з волохатими створіннями (і науковці це визнають) не існує. Можливо, то й на добре. Бо ж хто його знає, чого тільки не наговорили б вихованці своїм господарям.
Особливо дісталося б на горіхи тим, хто не надто шанує своїх чотириногих друзів. Але, на жаль (чи на щастя) і надалі єдиним містком до порозуміння залишається покірний погляд безмежно відданих собачих очей. Але їх німого докору, якщо захотіти, також можна не помічати. Бо як же інакше можна пояснити таку велику кількість безпритульних тварин на вулицях нашого міста? Більшість із них якщо й виживають у таких умовах, то рано чи пізно все одно потрапляють до рук гицлів.
Щомісяця туди, себто до львівського цеху утилізації ветеринарного відділу мерії (в народі – “гицлярні”), потрапляють до 150 таких тваринок. Великі й маленькі, добрі й не дуже, короткошерсті й волохаті, сумні й життєрадісні – всі вони різні, але водночас усі як один безмежно нещасні, бо недолюблені, зраджені й покинуті. Як свідчать міжнародні експерти від ветеринарії, число безпритульних тварин зростає саме з причини байдужості їх господарів, які прирікають своїх улюбленців на вуличне існування. Бо, за спостереженнями отих експертів, безпритульні коти й собаки майже не розмножуються на вулиці, позаяк просто не в змозі вижити у вуличних умовах. Таким горе-господарям, звісно, байдуже, що діється з домашніми улюбленцями далі, а тим більше, якщо ті потрапляють у гицлярню. Таким господарям байдуже, що ті відчувають. А там, уже за ґратами, тваринки ще три дні чекають: а раптом за ними ще хтось з’явиться й забере їх звідти... На жаль, таке трапляється рідко. Тож найчастіше на цих звіряток чекає лише електричний струм. І як би мене не переконували в гицлярні в “гуманності” й “безпечності” їхніх методів, усе одно погодитися з таким вирішенням проблеми безпритульних тварин я не можу.
Як людина розумна я усвідомлюю, що якщо цю проблему не вирішувати, то вона може сягнути загрозливих наслідків. Однак як людина сентиментальна я все-таки вірю, що можна віднайти й більш гуманні методи вирішення цього питання. Можна ж, наприклад, створювати спеціальні притулки, фінансувати які частково могла б, зрештою, й держава. А убивати тваринок – лише в разі крайньої необхідності.
Так само думають і в Західноукраїнському товаристві захисту тварин. Там для подібних цілей створено Громадський центр опіки над бездомними тваринами.
Вони пропонують умертвляти тваринок лише при дуже нагальній потребі та лише за допомогою барбітуратів. Крім того, ці природозахисники виступають за стерилізацію безпритульних тварин, що мало би потроху зменшувати їх кількість. Для цього вони навіть створюють клініку безкоштовної стерилізації тварин. Правда, як розповіла нам віце-президент Західноукраїнського товариства захисту тварин Наталя Козакова, наразі все впирається у приміщення. Бо поки що міська влада виділила приміщення лише на п’ять років.
Але саме воно, за словами віце-президента, є дуже запущеним і потребує затрачання великих коштів, яких у товариства немає. Єдине, що могло б урятувати, – то це грант англійського Королівського товариства з запобігання жорстокості у ставленні до тварин. Одначе їм і там відмовляють у допомозі, посилаючись на надто невеликий термін оренди. У міській раді, скаржиться Наталя Козакова, їх розуміти також відмовляються, аргументуючи це, наприклад, так: “Чого ви сюди ходите ? Для тварин є гицлярня – і все.” Очевидячки, в цих людей, мабуть, ніколи не було чотириногого друзяки. Таке ж обурення виникало й у працівників гицлярні. Це й зрозуміло. Кому ж до вподоби конкуренція?
Страх залишитися без роботи не дозволяє їм об’єктивно обміркувати ситуацію і погодитися з таким способом вирішення проблеми. Але ж роботи у них ніхто не забирає, та й із гицлів вони можуть стати годівниками тварин у притулку, на який перетворять гицлярню. Можливо, я дещо перебільшую, але такий варіант був би, погодьтеся, не найгіршим.
Але поки що в “реформаторів”, себто у Товариства, приміщення немає, тож допомогу тваринам вони надають лише у себе вдома. Багато песиків так і залишаються жити у своїх рятівників. Однак і тут є деяка проблема. Бо, згідно з нашими місцевими законами, львів’янин може тримати у себе не більше трьох тваринок. А це трохи обмежує членів Товариства, а отже, ще раз підкреслює необхідність створення якихось центрів чи притулків.
У цьому центрі, розповіла Наталя Козакова, працюватимуть спеціальні інспектори, які відслідковуватимуть випадки жорстокого ставлення до тварин, а також юристи, які надаватимуть консультації їх власникам.
У Товаристві також хочуть відкрити цвинтар для тварин. Такі цвинтарі є у всіх цивілізованих країнах світу, і тільки в нас вони сприймаються як дивина.
Начальник цеху утилізації ветвідділу міськради Ірина Огородник має на те свою думку:” Про який цвинтар ви кажете, адже тварини помирають з різними інфекціями! І всім ветеринарам відомо, що тварин із деякими інфекціями треба спалювати, щоби не розносилася інфекція. А якщо їх будуть ховати, то інфекція не знищиться, вона буде на поверхні і зможе спокійно поширюватися далі.” Але, як кажуть у товаристві, цвинтар – це лише плани, бо ж ні місця, ні грошей для цього проекту поки що немає. Та є надія, що колись ми все-таки матимемо і цвинтар і притулки для тварин, а відтак і всі ознаки цивілізованої країни...
|
|
