Триклята "Корчемка"
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Славне наше місто ніколи не бавилося так весело, як під час зимових свят. Від Миколая аж до Великого посту Львів шаленів у вирі карнавалів, фестинів і редут. Не тішилися святові життя лише місцеві поліцаї та доктори, бо мали тими днями чимало клопоту.
Зима 193* видалася теплою і сльотавою, але того дня скупа заметіль укрила землю тонким шаром снігу. Коли Бонцьо прибув до “Корчемки” на Кривчицькій дорозі, котру львів’яни недарма охрестили “триклятою”, труп уже забрали, та на снігу лишився доволі чіткий відбиток тіла. Під корчмою інспектор Піскозуб займався тим, що витрушував душу з миршавого корчмаря Крупи, доброго знайомця Слідчого відділу. Не було й дня, аби його скандальна кнайпа не потрапляла до поліційних протоколів.
– Цього разу тобі не відкрутитися, старий пролазо! – гримав на корчмаря Піскозуб. – Нє, ну ви таке виділи, пане Юзьо? Він уже почав стріляти своїх гостей!
– Та ж майте серце, – стогнав Крупа, – то не я стріляв. Я і в очи не видів раніше того гостя. Корчму ж нині було зачинено, а коли бідаку вбивали, я саме вертав зі Служби Божої. .
– Ага, ага, зі Служби. То це святим причастям від тебе тхне?
Від Крупи справді йшов нестерпний дух перегару.
– Пане Піскозубе, – м’яко втрутився Бонцьо, – на дворі ґлупа ніч, хіба ж вам не хочеться додому?
– Добре, – набурмосився Піскозуб. – Дякуй, йолопе, що пан комісар у нас такий ґуманіста. Оповідай все за порядком.
– Отож, іду я собі з церкви, – тут корчмар ніяково закашлявся, – дай, думаю, гляну – шо там у моїй корчмі. І шо б ви гадали? Здалека виджу, що в двері ломиться якийсь чолов’яга, отой, жи ви його потім знайшли на снігу.
Тілько-но хтів гукнути, жи корчму зачинено. Раптом виджу: під плотом ховається ще якийсь осібник і тримає у грабах щось довге. Уже потім збагнув, жи то була дубельтівка. Тут другий наґло вискочив і стрілив у мого гостя. Я отерп зі страху, а нещасний упав на землю, почав катулятися і волати про ратунок. Тоді вбивця підскочив до нього і просичав голосом, від якого мене морозом продерло: “Нема тобі ратунку, сволото!” І вистрілив у бідного хлопа ще раз, а сам утік. Добре, жи він мене не помітив...
– Наш експерт свідчить, що чоловік вмер зо дві години тому. Чому ви так пізно до нас заалярмували? – поцікавився Бонцьо.
– А де б мав узяти телефона? Бігав на колійову станцію, та там було зачинено. Тоді я подибав до комісаріату пішки. А це, знаєте, добрий кавал дороги...
– У потерпілого справді двічі стріляли з дубельтівки, – озвався експерт Пфіфер.
– Чи пан має вогнепальну зброю? – звернуся Бонцьо до корчмаря.
– Та що ви, відки?
– Справді не маєте? Адже корчма стоїть на осонні, товчеться тут різна потолоч, а ви не маєте чим боронитися?
– Мав я колись рушницю та її поцупили, – махнув рукою Крупа. – Знаєте, який нині нарід – тягне усе, що зле лежить...
– Мало не забув, – зблиснув окулярами Пфіфер. – Пане Юзю, оце я знайшов у трупа під головою.
У світлі нафтової лямпи зблиснув якийсь металевий предмет.
– Та це ж ґудзик! – Бонцьо простягнув знахідку корчмареві. – Пане Крупо, на вашому кожусі акурат такого бракує.
– Справді, це мій ґудзик, – промимрив Крупа. – От чудасія! Я ж не рухав трупа, іно послухав, а чи дихає. Ага, я, мабуть, згубив його, ще коли вибирався до церкви. Дякую, жи ви його знайшли. Це дуже слічний ґудзик, роблений ще за Австрії. Тепер таких днем з вогнем...
– Радий, що потішив вас, – кивнув Бонцьо. – Може б, і ви з подяки мене чимось потішили? Приміром, сказали би бодай слівце щирої правди. Пане Крупо, зараз уже по третій ночі. Чи довго ще маю слухати ваші побрехеньки?
Чому Бонцьо вирішив, що Крупа бреше?
Відповіді наступного четверга
Відповіді на кримінальну загадку “Бонцьове новосілля”, уміщену в “Поступі” від 18 січня: Ціхутко купував бронзові цифри для номеру свого будинку – 120. Одна цифра коштувала 3 злотих, себто, за три (за “120”) треба було заплатити 9 злотих.
Л. А.
|
|
