100 тисяч доларів за кілера
"Братва" зібрала таку суму на підтримку правоохоронців, котрі мали спіймати замовників і виконавців убивства депутата - "авторитета"
Зоряна ІЛЕНКО
Ужгородський обласний суд виніс вирок у справі причетних до вбивства в Мукачеві депутата Закарпатської обласної ради 36-річного Михайла Токаря.
Виконавці замовлення, згідно з рішенням суду, отримали по 15 років позбавлення волі. У Празі затримано і замовника вбивства – Євгена Ігнаткіна.
Його, до речі, підозрюють в організації серії гучних убивств, що було вчинено на території України (і Криму), Білорусі, Росії, Чехії та Словаччини.
Колишній дитячий тренер з хокею свого часу перекваліфікувався на професійного кілера, а згодом і сам став організатором підготовки злочинів. Щодо вбивства Михайла Токаря, то Ігнаткін власноруч до найменших дрібниць спланував розправу.
Нагадаємо, що відомого на Закарпатті депутата, а також підприємця Михайла Токаря було вбито три роки тому. Цікавий той факт, що депутат, виявляється, був відомий і в кримінальних колах, оскільки тримав власну “бригаду”, в яку входило понад сто осіб. “Геша”, саме так звали Токаря у тіньовому світі, вирішував будь-які проблеми, як на рівні державних керівників, так і в кримінальному світі; він був у великій пошані.
То ж не дивно, що на судове засідання у справі його вбивства зібралися найвідоміші кримінальні “авторитети” і лідери злочинних угруповань. Охорону кожного з них забезпечували “братки”, а охорону підсудних – правоохоронці в бронежилетах.
Розповідає адвокат Арам Чліянц: “Такого засідання судові органи не пам’ятають. Інколи напруга була такою, що здавалося, наче “бригади” зараз почнуть стрілянину просто в залі. І хоча підсудні були під потрійною вартою, не було жодних гарантій, що вони доживуть до вироку суду... Одного з місцевих адвокатів, який погодився відстоювати інтереси підсудних, незабаром знайшли побитим. То ж його довелося замінити мені...” Інколи суддя робив вигляд, що фрази, кинуті із залу суду, який уподібнився до “сходки братків”, він просто не почув чи не зрозумів, про що йдеться. А про атмосферу під час процесу можна судити принаймні з того фрагменту, що на зауваження одного з адвокатів з місця піднявся один із “братків” і, не боячись наслідків, заявив: “Та я сам тебе, адвокатишко, замочу”... Але повернімося до самої справи. Ігнаткін ще восени 1998-го приїхав до Мінська, де запропонував Іванові Ситареві та його дворідному братові Іванові Рапчаку простежити в Мукачеві за Токарем. Він пояснив, що потрібно встановити, на яких машинах їздить “Геша”, коли він від’їжджає на роботу і коли повертається, точний маршрут його пересування містом тощо. Ігнаткін натякнув, що “Геша” доволі “круто” стоїть у Мукачеві (навів приклад, як “Геша”, не поділивши щось із мером, побив того у власному кабінеті). То ж до справи підключили ще й “братана”, з яким разом сидів Ситар – Дмитра Кулинича.
12 жовтня того ж року вбивці виїхали в Мукачево. Там зняли помешкання на вулиці Червоноармійській і почали стежити. Більшість часу вони проводили в барі “Лангер”, з якого було добре видно будинок Токаря. Згодом такий собі “Дядя Жора” з Бресту (Г. Будаєв – авт.) в Ужгороді передав їм автомат “АКС” і пістолет “Браунінг” з повними боєкомплектами. Однак справа не пішла, бо міліціонери випадково затримали Кулинича. Спостерігачі роз’їжджаються.
За якийсь час на хлопців виходить Юра “Київський”, котрий обіцяє, що їх прикриють, а після вбивства заховають. У грудні вони повертаються в Мукачево в ту ж квартиру, де і отримують розроблений план ліквідації “Геши”. Усе зводилося до того, що Ігнаткін і Рапчак чатуватимуть на Токаря поблизу постаменту “Танк”, що на вулиці Миру. Як тільки проїде машина Токаря, вони по рації передадуть сигнал Ситару і Кулиничу. Ті ж чекатимуть на жертву в засідці поблизу його будинку на вулиці Ракоци. Напад запланували на 24 грудня. Зброю взяли у того ж “Дяді Жори”.
Однак того дня замах зірвався. В останню мить поблизу “Мерседеса – 500”, на якому приїхав “Геша”, з’явилася жінка, і вбивці не ризикнули натиснути на гачки. Між компаньйонами відбулися серйозні розборки. Ситара і Кулинича попередили: якщо не виконають замовлення наступного дня, то міліція знайде вже їхні трупи, оскільки вони занадто багато знають. 25 грудня замовлення було виконано. У “Гешу” та його водія розрядили обидва магазини. А вже наступного дня виконавці були у Бресті.
А в Мукачеві тим часом усіх підняли на ноги. Особливо лютувала “братва”. Вона готова була навіть спонсорувати витрати правоохоронних органів (для цього, за деякими відомостями, було зібрано близько 100 тисяч доларів), сприяючи розшуку вбивць.
За словами начальника Мукачівського управління боротьби з організованою злочинністю В.Бангровича, версія, що замовне вбивство вчинили іногородні, відразу була однією з основних. Ситар і Кулинич, спостерігаючи за будинком “Геши”, годинами сиділи в барі “Лангер”. На це звернув увагу навіть дільничний міліціонер. А в помешканні, яке вони винаймали, знайшли достатньо доказів, що вказували на замовників і виконавців злочину. Відтак 12 січня 1999 року обласна прокуратура Закарпатської області видала санкцію на арешт усієї четвірки. Тим часом 13 січня вбивці з’явилися у Донецьку, де отримали нове замовлення. Директор місцевого великого підприємства влаштував їх у пансіонат у Костянтинівці. Вони очікували остаточного плану чергового вбивства, однак не дочекалися, оскільки 27 січня Ситара і Кулинича затримали правоохоронці. Через дві години в їхніх руках опинився й Рапчак. Ігнаткін, довідавшись про це, встиг накивати п’ятами, проте його затримали за кордоном, де йому також інкримінують організацію кількох замовних убивств. Судитимуть Ігнаткіна радше за все також за кордоном.
Інші ж підсудні під час процесу відмовилися від попередніх свідчень, заявивши, що ніякого стосунку до вбивства Токаря не мають. Однак їхні нові покази були спростовані численними доказами. Від розстрілу підсудних врятувала лише постанова Верховної Ради про мораторій на виконання смертних вироків.
|
|
