Білий і Чорний лебідь - танець у дарунок місту
На сцені Львівської опери солістка балету Большого театру Анастасія Волочкова виступала без гонорару
ЗІРКА
Вікторія САДОВА
Під час “Лебединого озера” – однієї з найкращих балетних вистав у теперішньому репертуарі Львівської опери, де в провідних партіях виступили гастрольні зірки Анастасія Волочкова та Євген Іванченко, за реакцією публіки, яка вщерть переповнювала партер, ложі та всі балкони залу, відчувалося : цих артистів у нашому місті знають, люблять і з нетерпінням чекатимуть презентації їхніх нових яскравих ролей.
Ці ж міні-гастролі Анастасії Волочкової, як, зрештою, й попередні, стали можливими завдяки тісній співпраці львівського театру опери й балету ім. Соломії Крушельницької із “Ґранд-готелем”, який чимало доклався, аби забезпечити не тільки побут артистів у нашому місті, а й загалом їхній приїзд. Меценатська опіка “Ґранд-готелю” ще й злагіднила непередбачені трафунки, які, немов чари злого генія, загрожували тим, що виступ з таким нетерпінням очікуваних артистів балету, міг відбутися ... під фонограму або й узагалі не відбутися. Такий ризик є під час кожних гастролей і передбачити якісь форс-мажорні обставини заздалегідь вдається не завжди. Тому так вдячно сприймається будь-яка щира допомога у скрутну хвилину.
Як розповіла кореспондентці “Поступу” Тамара Волочкова, яка взяла на себе обов’язки сценічного агента й менеджера доньки, нервування почалося з того, що рейс літака, яким мали прилетіти солісти, відкладався. Отже, до Львова артисти прибули із спізненням. Сумлінне ставлення до праці вимагало репетицій. А тут ще виявилося, що партія Чорного лебедя має в нашій постановці редакцію, дещо відмінну від тієї, яку танцює Анастасія Волочкова в Москві. Щоби вписатися в нашу постановку, солістці знадобилося два дні репетицій, причому Настя надзвичайно вдячна тим концертмейстрам, які погодилися працювати з нею в позаурочний час. Але така працьовитість винагороджується з небес. Тому в сам переддень Анастасіїного виступу повернувся з великих гастролей Західною Європою і повний склад симфонічного оркестру. Отже, публіка отримала змогу побачити “Лебедине озеро” Петра Чайковського у всій красі: у славетних фантазійних декораціях Євгена Лисика, вишуканих костюмах Оксани Зінченко, під повноцінний музичний супровід та гідне партнерство солістів львівського балету Олега Петрика (блазень) та Сергія Наєнка (Ротбарт).
Львів’яни, які півроку тому вже бачили виступи Анастасії Волочкової у виставах “Жізель” і “Баядерка”, цього разу насолоджувалися її трактуванням характерів Одетти й Оділії. Солістка зуміла потішити прихильників свого таланту (а серед них чимало теперішніх вихованців дитячої хореографічної школи, які несамовитими схвальними оплесками й вигуками “браво!” винагороджували з “гальорки” кожен вдалий танець кумирки) широкою гамою тонких почуттів, які зуміла передати через па класичної хореографії. Таких же заслужених аплодисментів удостоївся й партнер Насті. Особливо захоплено зал реагував на виступ Євгена Іванченка в третій дії, сповненій інтриги й драматизму. У партнерстві з Чорним лебедем цей соліст Маріїнського театру показав добру школу санкт-петербурзького балету, прекрасне чуття ансамблевості. Вже не вперше зустрічаються Настя та Євген у спільному танці, їх єднає дворічна співпраця на сцені Маріїнського театру.
Що ж до України, то й тут ці артисти не вперше. Не раз Анастасія Волочкова виступала з гастролями в Донецьку й Києві ( до речі, в українській столиці 1996 року вона стала лауреаткою поважного конкурсу), тішиться з кожної оказії відвідати Львів. Із нашим містом її лучить багато інтимних зв’язків: роки дитинства, проведені під Львовом, бабуся, похована у цій землі, родинне коріння... Можливо тому емоційна щедрість Волочкової спричинилася до того, що за свої гастролі вона не вимагає гонорару, а приносить свій танець у дарунок Львову.
Естетичне задоволення, яке отримали глядачі від виступу солістки російського балету, примусило замислитися над рівнем балетного мистецтва нашої сцени. І справа не в тому, що, коли сходить Аврора, тьмяніють інші зорі. Природа щедро нагородила Анастасію сліпучою вродою, граційністю і красивою поставою. Та ограненням цьому природному дару стала надзвичайна працездатність юної балерини, а коштовною оправою – натхненне прагнення до досконалості в танці.
Кажуть, на сцену Большого театру її запросив славетний Васільєв, і працювала з нею сама Максимова! Що, звісно, не могло не породити заздрісне ставлення оточення (можливо, саме з цього беруть початок плітки про те, що Волочкову не люблять ні в Большом , ні в Маріїнському театрах?). Та кому не відомі ревнощі, коли йдеться про вкрай працелюбну і працездатну натуру. Та ще й таку, яка на сцені, безперечно, проявляє себе непересічною особистістю! Не дарма ж вона мала недавно виступи в Лондоні (English National Ballet) і сольний концерт для вибраної пітерської публіки на 250 осіб... Ії ім’я на афішах помітно пожвавлює й активізує цікавість до балетних вистав.
І от що характерно: на офіційних сайтах Большого театру марно шукати якісь відомості про цю солістку. Зате як ажіотовано в інтернетовому форумі реагують балетомани на кожен крок молодої зірки, цікавлячись її останніми телевізійними інтерв’ю, виступами чи, навпаки, – незаангажованістю. Їх прикро вражає, що Анастасія тільки три рази в сезон танцювала в Большом, вони з цікавістю аналізують її сценічні ролі, відзначаючи, що іншої такої артистки на сцені Большого театру нема. Адже те, що в неї виразне своє амплуа, не є недоліком, просто треба ставити балети саме “під” цю солістку, і той балетмейстер, який розгадає у ній свою балерину, ніколи не прогадає. Вона може бути перфектною окрасою балетів Баланчина й Роббінса. А те, що Анастасія активно шукає свій стиль і для неї спеціально створюються нові постановочні номери, – взагалі сприяє розвитку сучасної хореографії!
Останній виступ на львівській сцені Анастасія Волочкова потрактувала як своєрідну генеральну репетицію перед введенням її на головні партії у новій постановці “Лебединого озера”, яку має намір здійснити балетмейстер Григорович на сцені Большого театру в березні. А львів’янам залишається очікувати капітального поновлення нашої вистави “Дон Кіхот”, у якій із задоволенням станцювала б під час свого наступного приїзду Анастасія Волочкова. Принаймні сама вона про це палко мріє.
|
|
