Двічі перша пара третього тисячоліття
№1
Зоряна ОНИШКЕВИЧ
“Сьогодні ви князь та княгиня,” – прозвучали традиційні слова обрядового старости на першому весіллі третього тисячоліття у приміщенні нового Палацу щастя. Галина Сенюта та Андрій Заставний пообіцяли жити у мирі та злагоді й виростити багато здорових діточок.
Як виявилося, молода пара не була заздалегідь підготовлена та попереджена працівниками РАГСу, що вони прославляться на ціле місто як “першовідкривачі”.
Відтак виникли деякі несподіванки. Молодята, які познайомилися на заробітках у Сибіру й планують незабаром знову туди вирушити, просто надумали узаконити свої стосунки. Тому особливих урочистостей на своєму весіллі не планували і спочатку були сприйняті присутніми як перші гості весілля, що дещо припізнюється. “Ми хотіли скромно й тихенько зареєструвати свій шлюб, – розповідає Галина. – Чотири дні тому занесли заяву: вирішили побратися – і далі їхати в Сибір”. Відповідно, весільними атрибутами – весільним короваєм, білою сукнею, фатою і кортежем з іномарок – навіть і не пахло.
Але недаремно говорять, що Галичина тримається на традиціях, а отже, не має права перша львівська пара третього тисячоліття виглядати скромно. Тому декілька хвилин умовлянь, незначна пауза – і от Галина та Андрій входять до залу під марш Мендельсона як класичні галицькі молодята. Він – у чорному костюмі, вона – у білій сукні з фатою. Наречену за десять хвилин переконали переодягтись у весільну сукню у фірмі обрядових послуг, яка радо дає на прокат весільне вбрання і також переїхала з палацу Потоцьких до нового помешкання. Тепер працівники фірми можуть стверджувати, що вони теж “доклалися” до першого весілля тисячоліття. Щоправда, кореспондентові “Поступу” вдалося дізнатися, що це не зовсім-таки перше весілля: для апробації акустики залу та інших властивостей нового приміщення тут вже одружили кілька пар. Мабуть, вони не були правдивими греко-католиками, якщо одружувалися до Йордану в час посту, а тому й не заслуговували на те, щоби назватися першими молодими подружжями нового тисячоліття і започаткувати своїми іменами список укладення шлюбів у стінах нового “Палацу щастя”.
Факт зміни адреси Палацу урочистих подій і взагалі пройшов поза увагою Галини та Андрія, хоча зал, де вони давали клятву вірності один одному, їм сподобався, мовляв, світлий, чистий, гарний. Начальник міського відділу РАГСу обласного управління юстиції Богдан Дідич переконаний, що до цього потрібно звикати, тож ставиться до зміни адреси Палацу урочистих подій по-філософськи.
“Цю будівлю я вважаю не найгіршим варіантом нашого розташування, тут дуже цікаве приміщення, – ділиться враженнями Богдан Дідич. – Просто неетично вимагати чогось більшого від міської влади, коли в країні економічна скрута.
Ми самі відшукали наше майбутнє “пристановище”: колись тут був Будинок культури “Львівприладу”, але в дуже занедбаному стані. На сьогодні, тобто на день офіційного відкриття, закінчено першу частину ремонту, що тривала близько 1,5 року. Усі працівники дуже задоволені розташуванням: неподалік – Стрийський парк, це затишний і приємний район. Хоча спочатку вони сприйняли рішення переїхати сюди з центральної частини міста досить ревниво, просили мене “відстоювати” палац Потоцьких. Та мені й самому спершу щеміло серце, адже двадцять два роки я там пропрацював... Однак коли вкладаєш працю в нове “помешкання”, то звикається і до нього”. Палац Потоцьких, на думку пана Дідича, потребує іншого призначення. Можливо, і справді тут колись буде картинна галерея. Та насамперед треба, щоб наші нащадки мали змогу милуватися цією прекрасною спорудою – визначною пам’яткою архітектури, тож її слід належно відремонтувати.
Не страждайте, юні наречені, які не встигли побувати в ролі Попелюшки у палаці Потоцьких. Новий заклад із часом також матиме необхідну атмосферу урочистості й сприйматиметься належно. Та й інтер’єр тут намагалися зробити якомога більше схожим на той, що його звикли бачити у попередньому палаці.
Щоправда, оформлювачі забули про такий необхідний атрибут для наречених, як дзеркала. А можливо, й не забули, а зробили це навмисно, адже вважається, що негарних наречених не буває, отже, милуватися собою в день весілля не обов’язково.
Постає єдине запитання: чи залишиться у львів’ян звичка нести квіти до пам’ятника Шевченкові, адже тепер це буде не так близько? Чи, може, нові молодята віднайдуть нове місце для покладення квітів – наприклад, до податкової інспекції (яку видно з подвір’я РАГСу) – як запоруку чесної податкової політики молодої сім’ї?
Щодо нового розташування Палацу урочистих подій, то район тут дійсно романтичний. Стрийський парк, який львівська молодь віддавна сприймає як місце закоханих, сприяє відповідним думкам щодо створення нових сімей. Тепер, коли юний закоханий надумає освідчитися своїй подрузі, гуляючи парком, дівчина матиме шанс не відкладати справу одруження надовго, а зможе швиденько привести свого Ромео до будинку під номером 157 і написати заяву (щоб тільки при собі були паспорти). Хоча, за розповідями працівників міського відділу РАГСу, траплялися випадки, коли молодята, довго шукаючи новий Палац щастя, встигали посваритися й змінити свої плани щодо одруження. Але, мабуть, то таки не з вини далекого розташування РАГСу, а, як мовиться, просто не судилося. Адже перші молодята тисячоліття знайшли один одного поза межами нашої країни, а шлюб уклали все ж таки у рідному Львові.
Зате друга пара молодят таки відзначилась оригінальністю: вони підготувалися до визначної події у своєму житті як належиться – і як подобається їм самим.
Тут були і весільний кортеж, і коровай, дружби, дружки, досить гостей та наречена у сукні... темно-зеленого кольору. Після урочистого укладення шлюбу присутні родичі вирішили довго не чекати – й почали вітати молодят просто у Палаці щастя, не звертаючи ніякої уваги на незадоволені погляди працівників РАГСу. Бурхливо відкрите шампанське омило нову підлогу та стіни – мабуть, на довге щастя молодій подружній парі й такому ж молодому Палацу урочистих подій.
|
|
