Хто стане Главою Української Греко-Католицької Церкви
РЕФЛЕКСІЇ
Ольга ЯЦЕНКО
Завтра, 24 січня 2000 року, розпочне роботу позачерговий Синод Єпископів УГКЦ. У Митрополичих Палатах на Святоюрській горі проходитимуть синодальні засідання, що триватимуть до 26 січня цього року.
Оскільки засідання Синоду відбуваються у цілковитій таємниці й дізнатися про перебіг засідань до їх завершення неможливо, “Поступу” не вдалося дізнатися, які питання, окрім обрання нового Глави УГКЦ, ще розглядатимуться. Але погодьтеся, що саме обрання є доволі складною і відповідальною річчю. Як стверджують особи, обізнані й наближені до церкви, говорити про шанси якогось певного єпископа не зовсім коректно (та й недоречно), оскільки всі учасники Синоду мають однакові шанси стати Главою Греко-Католицької Церкви. Та все ж дозволимо собі зробити деякі припущення і назвати хоча б імовірних кандидатів на цю високу церковну посаду.
Без сумніву, великий внесок у розвиток УГКЦ в останні роки зробив владика Любомир Гузар, який певний час виконував обов’язки Глави Церкви. Саме владиці Любомирові Гузару належить делікатний і тривалий процес, пов’язаний зі зміцненням відносин між УГКЦ і владою в цілому та львівськими її ланками зокрема. Його ім’я почалося з’являтися в рейтингу найпопулярніших осіб регіону нарівні з відомими політиками і діячами. Можливо, комусь не завжди подобалася кадрова політика, яку провадив владика Любомир Гузар, але вже зараз можна констатувати, що ці зміни були доречними і необхідними. Знову ж таки, зі слів осіб, що обізнані в церковних справах, можна говорити, що владика Любомир Гузар має досить міцну підтримку на Заході. Від себе можна додати, що тут, в Україні, в Галичині, він має не менш міцну симпатію з боку простих людей.
Інша впливова особа у житті УГКЦ – Митрополит Перемишльсько-Варшавський владика Іван Мартиняк. Уже понад три роки точилися розмови (знову ж таки – на рівні чуток), що владика має стати єпископом-помічником Глави УГКЦ. За умови його обрання Главою Церкви багато хто передбачав тотальну полонізацію УГКЦ, а хтось, навпаки, стверджував, що таке обрання приведе до порядку, оскільки Греко-Католицькій Церкві відчутно бракує “залізної руки”: вона стала надто ліберальною як для такої інституції. Зараз можна говорити лише про те, що сам владика Іван Мартиняк заслужив велику повагу в себе у Митрополії (до речі, його Перемишльсько-Варшавська архієпархія – чи не найскладніша в плані етнічних стосунків українців і поляків): за його сприяння відносини між українцями і поляками відчутно потепліли.
Особливе місце в діяльності Української Греко-Католицької Церкви посідає й Екзарх Києво-Вишгородський владика Василій Медвіт. Чому особливе? Усе ж наші люди, як доведено досвідом, прихильніше ставляться до владик, які живуть і працюють в Україні. Зрозуміло, що Церква є тією інституцією, яка виявляє свої кадри по всіх куточках світу, але ж “своя сорочка ближче до тіла”. Тож значна частина греко-католиків-мирян, можливо, вболіватиме саме за владику Василія Медвіта.
Може, дещо осторонь, але досить упевнено тримається у списку кандидатів і владика Юліан Гбур, Єпарх Стрийський. Його молодий, як на єпископа, вік робить йому лише послугу в далеких, але перспективних поглядах на реформацію сучасної греко-католицької церкви та її соціальну доктрину.
І, напевно, завершує цей список Апостольський Екзарх для українців Франції, країн Бенілюксу та Швейцарії владика Михаїл Гринчишин. Його вплив у розгалуженій структурі Церкви визначити складно, але певні особи стверджують, що саме владиці Михаїлу Гринчишину належить частина сучасних реформаторських ідей у лоні УГКЦ.
Ще раз хочеться сказати, що цей текст – лише спроба прогнозувати обрання Глави УГКЦ, та як усе відбуватиметься насправді, сказати неможливо. Кожен із 37 єпископів має шанси стати Главою УГКЦ. Отже, матеріал про обраного Главу УГКЦ читайте в суботньому числі газети.
|
|
