Вона - мрійниця
ХРИЗАНТЕМИ
МАЙКЛ
У неї завжди було бажання опинитись в іншому місці. Наприклад, на Гаваях чи в Гонконзі. Там, де тепло і сонячно, там, де немає таких диких черг за красивими і дорогими квітами – орхідеями. Їй говорили, що черга за орхідеями у нашому місті це – маячня. Вона – не вірила. Вона – мрійниця. У неї не було іншого виходу. Повсякденна реальність так міцно тиснула на голову своєю депресивною сірістю й одноманітністю. Вона придумала собі світ, у якому багато квітів, на вулицях літають дирижаблі і немає черг за хризантемами. Вони ростуть поруч, на клумбах: можна нагнутись і доторкнутись до них. Так – просто.
– Проходьте швидше, ви затримуєте людей.
На щастя, всередині було повно порожніх місць. Сидіти навіть погано все-таки краще, ніж тицяти носом у чиїсь плечі і триматись за липкі від чийогось поту поруччя. Маршрутки завжди були спресовані, як старі, вицвілі хлібини в магазині напроти її помешкання.
Потім – центр, де забагато людей і замало вільного простору для того, щоб можна було спокійно йти і не думати, що тебе заштовхають під колеса автомобіля, чи елементарно затопчуть.
А вона мріяла, щоб був великий довгий автомобіль і власний водій в уніформі, затемнені скла і тиха приємна музика. Вона любила мріяти... Хіба це погано, хіба це комусь шкодить. Хіба хтось буде це заперечувати. Але ж як ця махіна зможе їздити вузькими покрученими вулицями старого Львова, чи зможе вона набрати швидкості на позначених баюрами і калабанями дорогах нових районів. Саме у цих примітивних районах проживає більшість її колег і друзів.
Щоб якось урізноманітнити своє життя, вона працювала набірницею в одній дуже серйозній газеті. Від текстів, які вона набирала, її нудило. Тексти були тупі і банальні. Від монотонності існування вона хотіла втекти на другий кінець світу. Оскільки це було нереально, то вона створила для себе свій світ – уявний і вимріяний, в якому жила.
Вона ступала Сихівським порепаним асфальтом. Її голова рухалась у густому повітрі тропічного лісу. Її лікті розштовхували перехожих, а очі стежили за крилами павліна – відблиском променів сонця на краплинах води, що збирається на великих листках оратуги. Ну і що з того, що вона не змогла змінити навколишнього світу, зробити його кращим. Вона сама має стати практичнішою, більш приземленою?
Реальність переконувала: люди, які її оточують – удома і на роботі – не живуть у реальному світі, вони живуть у своїх маленьких придуманих просторах.
Макетувальники та інші комп’ютерні шизофреніки з її газети вже давно жили у віртуальному світі Інтернету й електронних забавок. Вони там, в Інтернеті, не тільки мандрували і воювали. вони навіть коханням займалися.
Її шеф, головний редактор, здебільшого сприймав світ через призму новин їхнього інформаційного значення. Для нього основним було: це будуть читати, а це – не будуть. А запахи, звуки, фарби... Який стосунок це має до чорно-білої площини газетної сторінки. Його глухонімий, чорно-білий світ плаского, двовимірного простору позбавлений проміжних тонів. Це світ, де є тільки цифри, факти і гучні скандали й сенсації.
Навіть її молодша сестра не покидає межі своїх дитячих мультиків і коміксів.
Навіть її мати не виходила за межі своїх безкінечних серіалів про принців із далеких екзотичних країн. Уся домашня рутина, яку виконували її руки, не надто потребувала її уваги, а тим паче – уяви. Про її батька навіть не йдеться. Він, здається, назавжди поринув у світ політики і політичних інтриг.
Усе інше було поза його увагою.
Головне: не затримувати людей...
|
|
