Москва намагається відродити свою значущість у неприйнятний для Америки спосіб
Стаття була вміщена у німецькій газеті Die WELT. Автор – Кондолеза Райс, радник новообраного американського президента з питань безпеки.
Америка нині є найважливішим меценатом і отримувачем зиску від революцій, які почалися 1989 року. Адже вага США стає у світі дедалі відчутнішою.
Американський тріумф був би ще повнішим, якби співвідношення глобальних сил стало сприятливішим. На це все ж таки потрібен час – на те, щоби встановився такий баланс сил як всередині країни, так і на міждержавному рівні. А поки що не можна гребувати іншими чинниками.
Під час “холодної війни” США проводили політику на захист політичної свободи.
Вони використовували щонайменшу можливість, щоби заступитися за дисидентів: від Voice of America – і аж до втручання Президента. Втім, не можна випускати з поля зору і значення геополітичних взаємин із Москвою.
І хоча США до числа своїх друзів зараховує деякі потужні держави, важливо пам’ятати: те, що на них щоразу можна буде покладатися, аж ніяк не є аксіомою.
Російське питання стоїть сьогодні по-іншому. Країна нині, як і раніше, володіє атрибутами наддержави: багатомільйонне населення, величезні терени, значний військовий потенціал. Проте економічні негаразди та проблеми з власною ідентичністю зводять усі ці плюси нанівець. Москва намагається відродити свою значущість у карколомний, неприйнятний для Америки спосіб.
Безумовно, Росія має певні фрагменти демократії. Кожен може сказати, що він думає, голосувати на власний розсуд, безперешкодно проводити богослужіння.
Але демократія ще не вкорінена міцно на цій землі. І, за винятком комуністів, усі партії тут слабенькі. Роками уряд гниє у пасивності. Російська економіка розвивається аж ніяк не в бік ринку: поширений бартер, банки, що фактично не є банками, мільярди рублів, заховані за кордоном, спотворена приватизація – усе це надає Росії якогось середньовічного відтінку.
А згадаймо, як уряд Клінтона говорив про російські реформи, хоча їх не було: він сприймав сумнівні плани приватизації як ознаку лібералізації, він не зважав на плюндрування країни або ж вважав це брехнею, він надавав фінансову допомогу, не надто вимагаючи доказів позитивних змін. Григорій Явлінський свого часу казав: “Сполучені Штати мусили б говорити правду про реальний стан справ”. А тепер ми маємо подвійну проблему довіри – як із росіянами, так і з американцями.
Економічне майбутнє Росії – цілком у руках росіян. Їм не бракує ресурсів; їм залишається лише провести справжні реформи податкової та правової систем.
Щоправда, зміни, які врешті приведуть до ринкового суспільства, триватимуть ще щонайменше ціле покоління. Допомогти у цій справі може західна відкритість щодо молоді та деяких регіонів.
Тож у такій ситуації США повинні зосередити увагу на питанні безпеки.
По-перше, російська сила менше загрожуватиме нашим інтересам, ніж російська слабкість. Насамперед мова йде про дієздатність і безпечність ядерних боєголовок.
По-друге, ми повинні вести діалог з Москвою про нинішню ядерну загрозу.
Російські військовики дедалі частіше підкреслюють значення атомної зброї – з огляду на занепад звичайних родів військ. Російського ж потенціалу нині є більш ніж достатньо, щоби тримати Америку в стані “вічного шаху”. Хоча більша небезпека для Сполучених Штатів іде з боку Іраку та Північної Кореї.
Тому з Росією можна обговорювати деякі питання зброї захисту й нападу. Але водночас зрозуміло, що готовність поділитися з нею знаннями й технологіями має узгоджуватися зі здоровим глуздом. Так просто віддати Росії інформацію, яка допоможе їй створити озброєння проти Сполучених Штатів, було б щонайменше легковажністю.
По-третє, США нарешті повинні визнати Росію супердержавою – і зрозуміти раз і назавжди, що ми і росіяни приречені мати інтереси, які входитимуть між собою у конфлікт, що його доведеться вирішувати.
Президент Путін, коли він ще був прем’єром, використав чеченську війну як інструмент для досягнення своїх політичних цілей. Це був небажаний розвиток у розподілі цивільної та військової влади. Вплив війни не можна недооцінювати. Вона наводить нас на думки про вразливість сусідів Росії та про зацікавленість Америки в їхній незалежності. Багато, звичайно ж, залежить від того, чи ці країни візьмуться нарешті за реформи, підсумки яких до цього часу є – у найкращому разі – посередніми.
У такій ситуації Америка може без зайвої зухвалості застосувати свою силу, щоби без криків залякування подбати про власні інтереси. Так було в минулому, так залишатиметься і в новому сторіччі.
Переклав Любомир ПЕТРЕНКО, Кьольн
|
|
