Художник Володимир Чернявський: Митець повинен створювати незалежні естетичні об"єкти, серед яких цікаво жити
ОЗНАКА
БОБ
Важко собi уявити, скажiмо, Кобзона, який спiває реп пiд плюсову фонограму.
Таке ж нерозумiння у мистецьких колах викликало б бажання когось iз художникiв-традицiйникiв вдатися до манери авангардного чи, iнакше кажучи, актуального живопису.
Прiрва мiж традицiйним та актуальним мистецтвом, яка виникла у двадцятому столiттi, коли однi митцi продовжували застосовувати технологiї живопису, випробуванi столiттями, а iншi пiддалися спокусi здешевлення, вдаючись до пластики та нових матерiалiв, видавалася неподоланою. Восени 1996 року в Iвано-Франкiвську вiдбулася спроба примирення двох течiй у мистецтвi.
Створена у прикарпатському мiстi мистецька група “Ознака”, основу якої склали iвано-франкiвськi художники Володимир Чернявський та Володимир Гуменний, передбачала iснування традицiйного мистецтва поряд iз сучасним та налагодження дiалогу мiж ними.
Обидва прикарпатськi художники продовжують традицiї старих майстрiв, але водночас їхнiй живопис актуалiзується. Про те, що твори Чернявського та Гуменного цiкавi сучасникам, свiдчить успiх мiжнародних виставок “Ознаки”. А цього лiта Володимир Чернявський отримав ще одне пiдтвердження свого визнання у мистецьких колах Європи. Iвано-франкiвського художника, члена-кореспондента Римської академiї сучасного мистецтва, нагороджено срiбною медаллю Академiї та почесною вiдзнакою “Золота медуза”, а одну з робiт виставлено в галереї слави. Наш кореспондент зустрiвся з Володимиром Чернявським, щоб довiдатися бiльше про життя i творчiсть цього оригiнального митця.
Сходинка перша. “Петербурзькі таємниці”
Володимир Чернявський здобув класичну художню освiту, закiнчивши Петербурзьку академiю мистецтв. Ця потужна мистецька школа, за словами художника, завжди вiдрiзнялася певним консерватизмом, який вiдчувався пiд час навчального процесу. У студента Чернявського навiть склалося враження, що в академiї готують не так художникiв, як законослухняних громадян. Попри те петербурзьке студентство вiдзначалося своєю схильнiстю до бунтарства та вiльнодумства. “Я вступив 1968 року i добре пам’ятаю солiдний конфлiкт в академiї пiд час вiдомих чеських подiй, – розпровiдав художник. – Тодi група студентiв заснувала пiдпiльну друкарню, щоб чехи, якi навчалися у петербурзьких вузах, змогли друкувати нелегальне видання, спрямоване на протест проти росiйської iнтервенцiї. Коли це виявилося, в академiї був гучний процес”.
Щоправда, студентiв академiї минули особливi репресiї. Усi бунтiвники виявилися талановитими художниками, тому до жорстких санкцiй щодо них вирiшили не вдаватися. Звичайно, на деякий час їм довелося пiти у вимушенi академвiдпустки, поки влiгся галас навколо цiєї iсторiї, але згодом усi вони успiшно закiнчили вуз.
Сходинка друга.
“Острів Крим”
Пiсля закiнчення академiї Чернявський поїхав на роботу в Крим, який на той час був своєрiдною дисидентською столицею Союзу. Особливо це вiдчувалося влiтку, коли на вiдпочинок приїжджали найрiзноманiтнiшi оригiнали. За десять рокiв перебування на пiвостровi, Чернявському довелося спiлкуватися з багатьма цiкавими людьми, серед яких, мабуть, найяскравiшою постаттю був скульптор Коля Єлiзаров. Знайомство з Єлiзаровим, який називав себе внуком Ленiна (сестра вождя пролетарiату вийшла замiж за революцiонера Єлiзарова, який начебто був Колiним дiдом) вiдбулося за досить незвичних обставин.
“Я орендував майстерню i саме закiнчив роботу над першим замовленням – картиною “Ленiн iз селянами”, – згадував Чернявський. – Якось, повернувшись до себе, застав у майстернi на диванi з нiг до голови забинтованого чолов’ягу, як згодом з’ясувалося, Колю Єлiзарова. Йому дуже сподобалося, як я зобразив його “дiда”, його рецензiя на картину звучала приблизно так: “Тiльки такий бандит, яким ти його намалював, мiг зробити революцiю”. Потiм вибачився за свiй зовнiшнiй вигляд, пояснивши, що трохи обгорiв, коли випадково спалив вагон, у якому повертався з Херсона, де оформлював дегустацiйний зал, а за роботу замовник необачно розрахувався з ним спиртом. Людиною Єлiзаров виявився унiкальною, талант – неймовiрний. Окрiм скульптури, займався ще безлiччю речей, іноді не зовсiм законними. Коли наступав сезон, який у Криму називається “ловити лоха”, грав у карти, виграючи немалi суми. Але недавно удача вiд нього вiдвернулася. Як менi розповiли кримськi друзi, Колю Єлiзарова вбили за карточнi борги”.
Сходинка третя. “Станіславський феномен”
Повернення до рiдного мiста теж не обiйшлося для Чернявського без курйозiв.
Десь у серединi вiсiмдесятих, перед травневими святами, на трубi однiєї з електропiдстанцiй, поряд з якою мешкав художник, хтось блакитною фарбою намалював тризуб. Загальномiський скандал дуже швидко перерiс у НП республiканського масштабу. До Iвано-Франкiвська приїхали високi чини КДБ з Києва, спецслужба наполегливо розшукувала маляра-нацiоналiста. Пiдозра вiдразу ж впала на приїжджого з Криму самотнього художника.
“Три мiсяцi мене тягало КДБ, – згадував Чернявський. –Очевидно, за всiма параметрами я кадебiстам дуже пiдходив. Але, на щастя, iнцидент не мав якихось негативних наслiдкiв для мене”. Перебуваючи у “доперестроєчнi” часи на Прикарпаттi, Чернявський дiзнався, що тут не рекомендовано художникам використовувати в живописi жовто-голубi тони. Працюючи пiд iмпресiонiстiв, Гогена чи Ван Гога, можна було легко потрапити у список неблагонадiйних.
Вільний художник
за незалежне і довговічне мистецтво
Усi цi життєвi колiзiї не могли пройти для Чернявського безслiдно. Постiйне перебування у ситуацiї, коли художника оточували люди, зарядженi iдеєю реалiзацiї свободи, призвели до усвiдомлення ним незалежностi як принципу iснування людства. Мається на увазi не незалежнiсть у значеннi державної суверенностi, а поняття “незалежної людини в свiтi незалежних речей”.
“Мистецтво – це окремий свiт, створений людиною, який iснує паралельно з повсякденням, – вважає Чернявський. – Художник повинен бути спрямованим на створення незалежних естетичних суб’єктiв, серед яких цiкаво жити”. Для Чернявського кожен його мистецький твiр – живий органiзм, зi своєю долею, власним життям. Мабуть, тому вiн й обрав для себе методику, за якою працювали старi майстри. Адже, скажiмо, картина Рембрандта з часом лише увиразнюється, вдосконалюється, в той час як навiть найавангардовiшi, але примiтивно зробленi картини через десяток рокiв перетворяться на художнє смiття i залишаться для нащадкiв хiба у виглядi репродукцiй.
“На моє глибоке переконання, художник не має права вносити у мистецький твiр недосконалi речi, – продовжував Чернявський. –Тому мистецьку iдею я намагаюся поєднати з матерiалом, з яким працюю. Усе повинно бути пiдiбрано: i дерево, i фарба, i полотно. Художник шкодить собi i людям, коли iгнорує технологiчнi можливостi, адже досконалiсть, без якої твiр мистецтва перетворюється у покруча, досягається лише за допомогою iснуючих сьогоднi високих технологiй”.
Справдi, не все, що ми сьогоднi називаємо актуальним мистецтвом, буде цiкавим наступним поколiнням. Але іноді, керуючись бажанням миттєво опинитися в зенiтi слави, художники-франкенштейни вдаються до безумної надоригiнальностi i створюють своїх “iгорiв”, яким судилося бурхливе, але недовге життя.
Мабуть, тiльки синтез традицiйного та актуального мистецтва, яким i займається iвано-франкiвська група “Ознака”, дозволить зберегти оригiнальнi художнi iдеї сучасникiв для майбутнього.
|
|
