Живий смолоскип - на знак протесту
"У.Б.Н." - сценічні діалоги за мотивами листування Зеновія Красівського та Айріс Акагоші
ПРЕМ"ЄРА
Марта ГАРТЕН
Цього тижня у театрі ім. Заньковецької тривають останні зведені репетиції творчого колективу, що працює над постановкою сучасної ліричної драми. У місті вже з’явилися афіші й плакати, які анонсують прем’єру 19, 20 й 21 січня.
І хоч комусь може видаватися дивною назва вистави ( “У.Б.Н. – Український буржуазний націоналіст”), а когось – відлякувати плакат, вирішений у найкращих традиціях “Вікон РосТА” (силует людини з гвинтівкою на тлі п’ятикутної зірки і язиків полум’я), загалом майбутня прем’єра навіть інтригує, причому не тільки затятих театралів. Сподіваємося, патріотично налаштовані городяни, які вказують на вибір назви й графічного оформлення як невідповідних і неприємних, таки зможуть отримати сатисфакцію. Бодай від того, що прототипом головної дійової особи став довголітній в’язень тоталітарного режиму, дисидент і активний діяч визвольного руху Зеновій Красівський. Кілька років його вже немає серед нас, але пам’ять, пам’ять...
В основу ліричного сюжету дії автор сценарію Г. Тельнюк поклала реальне листування Зеновія Красівського та Айріс Акагоші – активістки “Міжнародної амністії”, яка морально підтримувала на дусі переслідуваного в СРСР за сповідування ідей української самостійності невідомого їй в’язня сумління (упорядковану збірку цих історичних документів з коментарями видала кілька років тому в Києві окремою книжкою Україно-американська агенція прав людини).
Відповідно, в канву сюжету органічно вплелися народні пісні, а також пісні на вірші Є. Маланюка, В. Стуса, музику до яких створила О. Тельнюк (аранжування та звукорежисура А. Батьковського – музичного продюсера сестер Тельнюк).
Фактично праця над музичною частиною вистави розпочалася ще 5 грудня 1999 року. Відтоді сестри Тельнюк уже демонстрували окремі пісні з цієї вистави в концертних програмах. Характерною рисою манери виконавиць є те, що їхнім пісням жанрово притаманна драматизація. У виставі сестри Тельнюк виступають у тій ролі, що відводилася в античних трагедіях хору. Так само й рок-музиканти, які, згідно з задумом режисера, мають бути присутні на сцені, не грають нікого іншого, а тільки самі себе (рок-група “Всяк випадок”). Над створенням інших образів працюватимуть заньківчани: н. а. України Ф. Стригун (Зеновій), н. а. України Т. Литвиненко (Олена), А. Козак (Син Зеновія), н. а. України П. Бенюк (Друг), Н. Шепетюк (Сінді), н. а. України
Б. Козак (Психіатр), з. а. України С. Глова, І. Шумейко (Охоронці-Санітари).
Імпровізувати їм допомагатиме сценографія
з. д. к. Польщі В. Бортякова. Режисеру-постановнику М. Гринишину вдалося реалізувати цей публіцистично загострений театральний проект завдяки грошовій підтримці фірми “Комора” та Міжнародного фонду “Відродження”.
Кульмінаційним моментом музично-драматичної композиції стане фінал: головний герой на знак протесту закінчує життя самоспаленням (це художній вимисел, але застосовує його режисер задля постановки питання, чи за такий ідеал України віддавали життя патріоти). Важко спрогнозувати, як на цю сцену відгукнеться зал. Чого очікувати – оплесків чи співу “Ще не вмерла Україна”... Та, на противагу М. Гринишину, готовому до відкритих дискусій після прем’єри, виконавець ролі Зеновія вважає такі діалоги зайвими: “Є художній твір, який сприймається в міру глупості кожного глядача – чи просто кожного глядача, який сидить в залі. Як казав мій педагог, “в мєру іспорчєності чєловєка”, розумієте? І тому я, наприклад, вважаю, що нікому пояснювати й у діалог входити не треба. Це річ, дякуючи авторам,– я кажу, що я дуже вдячний, що це не соцреалізм. Абсолютно немає нічого спільного! І тут дебатувати ми не збираємося”.
|
|
