Модна країна. Ага. Дуже!
СКРЯБІН
Хоч куди ви не глянете, хоч де не сядете, хоч до чого не доторкнеться ваша рука, всюди буде МОДА. У людях на вулицях, у бабусях коло метро, в уривках фраз, у тотальній параної, у випадкових зустрічах...
“Скряби” ніколи не були модними. Вони завжди стояли трохи збоку, самі по собі. Вони і зараз там. Їм насправді вдалося збудувати свою Країну з усіма необхідними атрибутами – законами, демократією і тоталітаризмом, громадянством і мовою. Відчуттям, що настав час реформ. Іноді – кардинальних.
“Скряби” довго йшли до такого альбому і давно хотіли його записати. Матеріал потрохи збирався, але вибухнув моментально. Щось подібне було і тоді, коли вийшли “Птахи”. З вересня 2000 студія “Спати” просто кишіла від ідей та емоцій. Усе було на грані – і то був зовсім не хитрий PR. “Шура” майже пішов із групи, “Рой” пішов зі сцени, “Кузьма” бігав із нездоровим блиском в очах.
Пісні почали “валити”, та ще й так, що їх не встигали фіксувати на хард-диск.
Стороннім здавалося, що в них просто “з’їхав дах”. Так створювалося нове звучання “Скрябіна”, яке може дивувати. По-модному воно називається live.
З’явилися нові музиканти (зокрема – Всеволод Дячишин та Юрко Дуда з “Плачу Єремії”).
Пісні “Модної Країни” – про те, як люди себе почувають, про що думають, перебуваючи у Країні, відчуваючи себе її частинкою. Для “Скрябів” здається дивним, що в часи тотальної МОДИ всі чомусь почали співати лише про особисте життя і персональні переживання чи страждання.
Там багато позитивного – і не лише у сенсі любові до рідного гівна, в якому народився і живеш. Бо Країна справді модна – без жодної іронії. Мода – всередині нас.
Кузьма. Про “Модну Країну”
“Модна Країна”. Написанню тої пісні передувала історія, що сталася в Берліні.
У мій автомобіль, який стояв на паркінгу, в’їхав турок – і викликав поліцію.
А та, в свою чергу, після того, як побачила червоний укрпаспорт, викликала Інтерпол і “криміналів”. Усі там присутні пояснили мені, що “Україна є особливо популярною країною на Заході, і ми не змогли залишити це глобальне явище без своєї уваги”.
“Бультер’єр”. Після концерту в Івано-Франківську нас запросили повечеряти “нові”. Провівши 7 годин в їхній компанії, ми були сповнені вражень від почутого і побаченого. На готельній інструкції написали текст і музику – о пів на четверту ночі.
“Цукор”. З голови не виходив старий польський хіт відомої групи “ТіЛав”. Я подумав, що проблема дівчат, які люблять дівчат більше, ніж хлопців, нам також близька і рідна.
“Джапан тіві”. Писався на позитивній інерції після “Цукру”. Ми відчували, що виходить хіт, але не встигли написати текст в той самий день, що мелодію.
“Неділя-понеділок”. Пісня на дуже теплих і добрих емоціях після одного з дуже дешевих, але добрих американських фільмів про простих людей.
“Люди чекають”. Екранізація гастрольних переїздів у поїздах.
“Нема дурних”. Усе саме лягало під перо – і думки всіх трьох зійшлися, як ніколи.
“Чорнобиль форева”. Непафосне побажання не робити нічого такого, за що потім буває шкода.
“Бульмікс”. Просто Бульмікс.
“Як музика”. Спочивала довгий час у вигляді невпорядкованих думок у наших головах і знайшла своє місце в Країні.
“Зламані крила”. Оповідання про дівчину, яка носить у собі небажану дитину.
Promo Ocean
|
|
