BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 13-14 СІЧНЯ 2001 року |

Перша україномовна історія Європи

Ігор ЧОРНОВОЛ

Олена Джеджора. Історія європейської цивілізації. Частина І. До кінця ХVІІІ століття. – Львів, 1999.

Здобутки української окциденталістики (Окцидент із латинської – “Захід”) настільки незначні, що їх можна проаналізувати навіть у межах звичайної рецензії. Хронологічно першою була праця М. Грушевського “Всесвітня історія в короткім огляді” (частини 1-4, Київ, 1917-1918). Напередодні Другої світової війни з’явилася робота Івана Крип’якевича, котру перевидало 1995 року видавництво “Либідь” у Києві (“Всесвітня історія”, книги 1-3). Ці книги мали ліквідувати дефіцит україномовної літератури із загальної історичної проблематики.

Проблема була дуже гострою. Без перебільшення йшлося про відросійщення, український Kulturkampf, тобто про інтелектуальну спроможність української культури, доти – культури із провінційним штампом. На гребені українізації 1920-их років у системі Всеукраїнської Академії Наук навіть з’явилася Комісія Заходо- й Америкознавства. Очевидно, проіснувала вона не довго. Після Другої світової війни керівники СРСР остаточно повернулися до старої імперської практики примусової маргіналізації української культури, перетворення її в культуру “для хатнього вжитку”. Унаслідок того Україна зазнала чималих інтелектуальних утрат, що вчуваються й досі. Тому вихід із друку “Історії європейської цивілізації” О. Джеджори на часі вельми бажаний.

Представники інтелектуальної сметанки загалом будуть розчаровані. Ця книга – звичайний підручник. І в цьому полягає її перевага. Сьогодні курси окциденталістики читаються лише в кількох недержавних вузах, серед них – Львівська Богословська Академія, де й працює О. Джеджора. Тому її історія Європи – дуже важливий крок у контексті реформування освіти в Україні.
Сподіваємося, що історія Європи все ж буде впроваджена в державну систему вищої освіти, і її книга значно полегшить цей процес.

Авторка розглядає історію Європи крізь призму цивілізаційної теорії Арнольда Тойнбі. Такий підхід нині є найпопулярнішим серед українських істориків, що пов’язано, мабуть, із виданням перекладу скороченої версії “Досліджень історії”
Д. Сомерсвелла видавництвом “Основи” 1995 року.

Проте авторська інтерпретація має й певні особливості. Для неї середньовічна Європа – це насамперед християнство. Точніше, це період існування духовної федерації християнських монархій на чолі з папою римським. Такий погляд достатньо обґрунтований та особливо доцільний при написанні коротких курсів із окциденталістики. Окрім того, специфіка такої інтерпретації дозволила авторці уникнути примітивності поділу тексту на політичну історію і сферу культури. Взагалі, гармонійність розповіді – одна з найістотніших переваг цієї книги. Особливо майстерно О. Джеджора вплела в розповідь епізоди, пов’язані з відтворенням побуту й духовного існування європейців. Такі фрагменти сприяють формуванню в читача почуття рівноцінності культурної сфери з іншими, що особливо доцільно в країнах пострадянського простору, де й досі побутує думка, що історія – це, мовляв, війна, а культура – це вже “не зовсім” історія.

Цілком доцільним є також розгляд стародавніх цивілізацій Передньої Азії, а також історії арабів. Вплив цих цивілізацій на Європу – безсумнівний.

Численні мапи – ще одна істотна перевага “Історії європейської цивілізації”.
На жаль, підручники з історії України, що з’явилися в 1990-их роках, виходять здебільшого без мап, що значно знижує їхню вартість.

Дещо блідо виглядає виклад історії античного світу. Авторка не наголосила на тому, що, як самобутня цивілізація, Європа сформувалася саме в Греції (вважається, що інститут громадського суспільства й європейська соціополітична традиція загалом виникли внаслідок реформ Солона в Афінах у 594 р. до Р. Х.). Гармонійність викладу не характерна для текстів, які стосуються ранньомодерної епохи. Окрім того, у цьому випадку авторка вдалася до відомого методу радянської історіографії, тобто штучного поділу на політичну й культурну сфери. Складається враження, що спочатку авторка планувала розглянути лише античність і середні віки, але в останній момент змінила думку й нашвидкуруч довела розповідь до кінця XVIIІ ст.

Авторка плутає поняття “Англія” й “Британія” (с. 163). Бо застосовувати до ірландської церкви термін “англійська” – це те ж, що й називати українську церкву російською. Варяги (вікінги) не були кочівниками ( с. 165).

Європейська історія у версії О. Джеджори має й певні білі плями. Авторка майже не звернула уваги на історію скандинавських країн. Адже якщо дорікаємо західним ученим, що в їхніх викладах історії Європи не присутня Україна, то, очевидно, й українському історику не варто “дискримінувати” Скандинавію. Найвразливіше місце книги – термінологія. У передмові
О. Джеджора слушно звертає увагу на невиробленість української історичної термінології. Мовні дискусії 90-х років лише розбалансували український правопис. Тому він здебільшого залежить від особистих уподобань автора.
Авторка і редактори “Історії європейської цивілізації” декларують, що розв’язуватимуть цю проблему згідно з потребами цього конкретного курсу, максимально враховуючи існуючі українські мовні традиції. На їхню думку, іншомовні назви слід наближувати до правопису оригінальних мов. Тому в тексті вжито терміни “хетіти” замість “хетти”, “Атени” замість “Афіни”, “міти” замість “міфи” і т. д. У тих випадках, – зазначається далі у передмові, – коли в українській мові закріпилася власна стійка традиція вживання деяких історичних назв, немає сенсу змінювати їх навіть задля повернення до мови оригіналу (наприклад, Відень, Париж, Межиріччя, мадяри тощо, – с. 12). Такий підхід до вирішення цієї проблеми, без сумніву, заслуговує на схвалення. Але, на превеликий жаль, автор і редактори не дотрималися задекларованого підходу, особливо стосовно наявної української термінологічної традиції. Бо ж коли читаємо “Петро Пустельник” і “Вальтер Голяк” (с. 222, хіба їхні імена писалися Petro Pustelnyk і Walter Holiak?), то, можливо, треба писати “Пилип ІІ Август”, а не “Філіп ІІ Август”? Чому не знайшлося місця для всім відомих термінів “Магомет”, “магометани” (замість них – “Мухамед”, “мусульмани”)? Не вживається термін “духовенство”, замість нього – “клир”, “священство”. Якщо декларується максимальне наближення до мови оригіналу, то чому француза Жана Бодена назвали Джоном? Узагалі, французькі й інші імена здебільшого перекладаються німецькою. І так численні монархи Франції на ім’я Луї стають німецькими Людовіками, Франсуа І – Франциском І, а Вільям Завойовник (William the Conquerer) – Вільгельмом. Очевидно, під час написання книги треба було звірити терміни також із працями М. Грушевського, А. Кримського й І. Крип’якевича.

Зазначені недоліки, однак, загалом не псують позитивних вражень від “Історії європейської цивілізації”. А весь цей термінологічний дисонанс треба адресувати не авторові, а передовсім філологам, котрі досі не запропонували навіть узгодженого підходу до вирішення подібних проблем.

1994 року автор цих рядків мав досить завзяту дискусію з двома справді дуже авторитетними істориками. Суперечка оберталася навколо двох проблем: чи варто українським фахівцям займатися всесвітньою історією і наскільки доцільно дублювати іноземні фільми українською. Мої співрозмовники доводили, що всесвітньої історії не варто зачіпати доти, доки “не напишемо свою”, а стосовно другого аспекту суперечки, то, мовляв, яка різниця, – російською чи українською? Із того часу минуло шість років. Сьогодні вже ніхто не ставить під сумнів інтелектуальну спроможність фільмів, дубльованих українською, чи, скажімо, україномовну рок-музику. Тепер прийшов час і на історію Європи.
Доволі симптоматично, що черговий успіх українського Kulturnampf-y є наслідком активності не титулованих професорів, а тендітної жінки. А може, це закономірно?

POSTUP - ПОСТУП
№8 (666),
13-14 СІЧНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·"Репортери" нас оцінили
·Старий Новий рік

ПОГЛЯД
·Вводити додаткове керівництво у "Львівобленерго" недоцільно
·ЗВЕРНЕННЯ
·СВЯТА ТРИВАЮТЬ

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Для Львова бюджет 2001 буде бюджетом виживання
·Юрій Костенко за Кучму й українську правицю одночасно
·КІЛЬКА СЛІВ
·Понад 500 будинків можуть залишитися без тепла
·Зі старих ощадкнижок 84-літнім вкладникам дадуть по 48 гривень
·Хабарництво залишається плямою на репутації влади

ПОСТУП З КРАЮ
·НОВИНКИ
·Гряде розпродаж України
·Який він - Державний бюджет 2001 року?

ПОСТУП У СВІТ
·Перемога чеських телевізійників
·Новий політичний союз у Польщі
·Наскільки можливе в Інтернеті приватне життя?
·СВІТООГЛЯД

ЗДОРОВИЙ ПОСТУП
·Як визначити діагноз
·Цікаве про предків
·Потепління зашкодить алергікам

ПОСТУП НАУКИ
·Звідки пішла людина
·Земля старіша, ніж здається
·Мавпу схрестили з медузою
·Австралійці випадково винайшли біозброю

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·У чому ми шукаємо задоволення?

КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
·Перша україномовна історія Європи
·Магія слова
·Журнал для всіх

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Найкраще з Ворхола
·АРТ-НОВИНИ
·Заарештовано викрадачів Ренуара і Рембрандта
·У Леннона вкрали окуляри

СПОРТ-ПОСТУП
·Розлучення може коштувати Беккеру 7 мільйонів доларів
·"Полонію" пройшли, на черзі - "Будівельник"
·Футбол поза законом
·Чи виграє Василь Іванчук перший супертурнір тисячоліття?
·Марадону хочуть посадити

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Макіяж для нової жінки

 

Литература по истории