В очікуванні політичної сецесії?
Депутати починають замислюватися, чи не скласти їм свої повноваження добровільно
ПАРЛАМЕНТ
Остап ВОЛЯНСЬКИЙ
Учора голова Верховної Ради України Іван Плющ заявив про можливість складення з себе повноважень і про добровільну відмову від депутатського мандата – на знак протесту проти ймовірного виникнення у стінах парламенту нової більшості. Як заявив спікер, нині окреслилася тенденція, коли рухівці та комуністи спільно виступають за відставку силових міністрів і генерального прокурора. Якщо так піде і далі, то існує загроза утворення право-лівої більшості у Верховній Раді, що може призвести до непрогнозованих наслідків.
Цікаво, що спікер ані словом не обмовився про імплементацію результатів референдуму, проте його як справжнього селянського сина хвилює поведінка такої більшості під час обговорення Земельного кодексу та закону про іпотеку.
Іван Плющ – доволі цікавий і неординарний політик. Справді, мало кому довелося стати героєм такої кількості анекдотів і жартів, пов’язаних насамперед із першим періодом розвитку української держави. Плющ надто жвавий і життєрадісний політик, на вигляд дещо простакуватий, “свій у дошку”. Однак ця зовнішня простакуватість – лише маска, за якою криються аналітичний розум, уміння прорахувати кроки наперед, а також здатність до успішних закулісних дій.
Президент ніколи не скидав із рахунку фактор Плюща. Кучма чудово пам’ятає, що в 1994 році зміг пройти у другий тур президентських виборів саме завдяки Плющеві, який висунув свою кандидатуру й відібрав частину електорату в Леоніда Кравчука. Згодом Плющ опинився в Народно-демократичній партії.
Щоправда, саме в період його перебування в НДП з Іваном Степановичем почало коїтися щось незрозуміле (на погляд Кучми). Він почав демонструвати свій характер. То він відмовляється ставити підпис під вигідними Кучмі зверненнями Політради НДП, то оголошує, що не давав згоди на входження до складу неконституційної, але вигідної Президентові Координаційної ради... Однак узимку минулого року Іван Плющ знов очолив Верховну Раду – після відомого січневого перевороту. І саме в той час почали говорити, що Кучма приборкав Верховну Раду.
Імовірний демарш Плюща може означати одне: Президент і надалі перебуває в роздумах, розганяти йому Верховну Раду чи ні. І, як кажуть поінформовані джерела, він може все-таки втілити свої наміри і поставити крапку на існуванні парламенту в його нинішньому вигляді.
Чи не видається вам дивним, що останнім часом знову заговорили про необхідність імплементації результатів референдуму? Ще місяць тому Кучма був близький до того, щоби відмовитися від трьох із чотирьох питань. Нині він проявляє безкомпромісність. При цьому чудово розуміє, що, коли йому бракувало в листопаді для повноцінного проходження всіх питань через Верховну Раду 50 голосів, то тепер бракуватиме щонайменше 70. Залишається один вихід – спровокувати Верховну Раду на розвал нинішньої та створення нової опозиції, звинуватити депутатські фракції у безідейності (мовляв, комуністи блокуються з рухівцями чи, навпаки, рухівці з комуністами), оголосити Верховну Раду ворогом реформ і джерелом усіх негараздів (нібито загроза для стабільності держави йде саме зі стін Верховної Ради) і продемонструвати нежиттєздатність нової парламентської більшості. Пропрезидентські фракції виводяться з-під удару (аякже, вони не брали участі в голосуванні щодо жодної з постанов, яка так чи інак зачіпала би Кучму чи його інтереси). Згодом провокується ситуація, за якої унеможливлюється зібрання Верховної Ради протягом 30 днів.
І тут з’являється більш ніж досить підстав для розпуску парламенту.
Складення Плющем його депутатських повноважень нині може розглядатися як шантаж депутатського корпусу задля більшої поступливості українських депутатів щодо справи Потебенька, якого наразі здавати не можна. У лютому ж має бути якийсь “офірний цап” – не Кравченка ж із Деркачем приносити в жертву! А можна розглядати демарш спікера і як сигнал до початку антипарламентського наступу з середовища вулиці Банкової.
Що ж залишається іншим депутатам, зокрема від Львівщини? Насамперед пригадати історію. Ту ж таки “сецесію” 1901 року, коли галицькі посли у Віденському парламенті добровільно склали свої повноваження. Якби така сецесія повторилася через 100 років, то галицькі політики не несли би відповідальності за подальші події в Україні (на які вони і так не мають впливу). І моральний статус галицьких політиків зберігся би, що в нинішній ситуації чи не найважливіше.
З іншого боку, хто з галичан міг би вдатися до такого кроку? Хто міг би спричинити “сецесію”? Стецьків, Коліушко, Чорновіл, Ромовська... Здається, все. Принаймні я як політичний оглядач не можу назвати інших прізвищ львівських політиків, котрим би я міг довіряти на 100% і в котрих би я був упевнений. Ці ж люди не кривлять душею, ці люди повністю чесні перед собою та своїми виборцями, цих людей не контролюють адміністратори з президентського оточення...
Акція Плюща навряд чи спричиниться до “сецесії”. Нинішня його заява може викликати поглиблення реакції та ще тугіше “закручування гайок” в українському суспільстві. Ще нікому не вдавалося змінити парламентські “розклади” шантажем. Плющ спробував шантажувати. Чи попередити?..
Чи буде проігноровано його шантаж? Чи зрозуміють його попередження? І чи народні депутати не побачать у заяві Плюща своєрідний дороговказ і не почнуть здавати свої мандати?
|
|
