Львів знову поринає у мітингову стихію?
ПРИСТРАСТІ
Кость БОНДАРЕНКО
Колись, іще у старому “Пост-Поступі”, Сашко Кривенко, описуючи традиційний графік проведення вихідного дня в середовищі пересічних львів’ян, стверджував, що вранці наші люди йдуть до церкви, в обід – на мітинг, а ввечері сідають перед телевізором переглядати передачу “Вітання, послуги, оголошення”. Відтоді мало що змінилося. Хіба що мітинги стали організовувати в той час, коли нормальні люди працюють або йдуть до церкви.
У Львові 10 січня було проведено мітинг на підтримку Президента і з засудженням дій опозиції. Підготовка мітингу відбувалася в умовах, близьких до конспіративних. Навіть націонал-демократи наприкінці 80-х не готували свої мітинги в такій таємниці, як це зробила офіційна влада. Напередодні Різдва представників пропрезидентських партій зібрали в Пороховій вежі, дали рознарядки і т.д., і т.п. Потім було поширено інформацію, що мітинг відбудеться о 14.00 біля пам’ятника Шевченкові. Насправді ж провели його о 10.00 – і біля Франка.
Привертала увагу значна кількість автобусів. Напевно, люди з районів вирішили підтримати Президента, покидали роботу і – замість працювати – вирішили продовжити різдвяні атракції та забави, перенісши їх у політичну площину. За даними міліції, на площі було півтори тисячі осіб. Особисто я зустрів із десяток знайомих працівників спецслужб і стільки ж не менш знайомих податківців. Привертали увагу розмови тих, хто підтримував Кучму. Один чоловік, що тримав “правильний” транспарант, говорив іншому: “Згадую дитинство, сталінські часи, коли ось тако-во нас виганяли на мітинги”. Другий підтверджував: “Сто процентів!”. Жіночка розповідала своїй подрузі: “Нам подзвонили і сказали, щоби тридцять чоловік прийшли від організації”.
Виступаючі вправлялися в ораторському мистецтві. На голови “деструктивних сил” лилися прокльони. Проте Кучма у більшості мітингуючих чомусь виступав як синонім Конституції, і відтак усі нападки на Кучму розцінювалися як нападки на Конституцію. Ну, просто близнюки-брати. “Кто более матери-истории ценен?” – запитував колись Володимир Володимирович. Той, котрий Маяковський.
Ані Ігореві Калинцю, ні Юрієві Шухевичу слова не надали. Щоправда, коли на площі з’явилися ці відомі громадські діячі, а також група журналістів із незручними запитаннями та представники опозиційних партій (ПРП, “Собору”, УНА-УНСО, УРП), натовп почав швидко рідшати, й уже о 10.45 залишилося всіх разом – і мітингуючих, і їхніх опонентів – не більше як 500 осіб. Враховуючи спецслужби, податкову та міліцію. Збоку було цікаво спостерігати, як цілі натовпи відходили від площі, окуповуючи сусідні бари та магазини.
А виступаючі аж захлиналися від вірнопідданства. Особливо вразив виступ заступника голови ОДА Ігоря Держка. Не буду коментувати цього виступу – сподіваюся, йому дадуть оцінку самі члени НРУ. А ще оригінальністю вирізнявся виступ однієї пані, котра пов’язала воєдино і Кучму, і Маґдебурзьке право, й аудіокасети, і балкони, що обвалюються.
Наприкінці було прийнято звернення віча (під свист опонентів і скандування “Ганьба”). Все. Перед Президентом і Адміністрацією відзвітували. Совість може бути чиста. І за крісла можна бути спокійними.
Але виникають запитання до учасників мітингу. Чи хтось бодай на секунду замислився над тим, що опозиція розпочала наступ на Президента не просто так, не спонтанно? І що в нашій державі на місці Гії Ґонґадзе могли опинитися син чи донька будь-кого з учасників цього мітингу? І що людина, яка не може забезпечити виконання Конституції, не має права називатися її гарантом? На жаль, усі ці питання виснуть у повітрі. Ось тільки висновок напрошується не надто веселий: коли мешканці П’ємонту втрачають елементарну совість і почуття гідності, П’ємонт перестає бути привабливим і перетворюється на щось гидке та незрозуміле.
|
|
