Комуністична авантура
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Телефонний алярм трохи попсув апетит поліціянтам із Бальонової, котрі вгощали одне одного рештками різдвяної учти і ділилися святковими враженнями.
– Гальо! Комісаріят на дроті, – плямкаючи кишкою, невдоволено буркнув до слухавки інспектор Піскозуб. І мало не вдусився, почувши суворий голос директора слідчого відділу:
– Ага, ви все празнуєте! А тутешні комуністи знову виробляють авантури під Великим театром. Вони почепили червоної фани на Яна-Казимира, розкидають крамольні ульотки і волають антидержавницьких промов. І нема кому дати їм прочухана.
– Та не денервуйтеся так, пане директоре, – пробелькотів Піскозуб, не наважуючись ликнути смачнющий вміст свого писку. – Та ж попід Великим завше купа спацируючих. Вони самі дадуть раду з тотими ґунцвотами. А то ми вічно летимо, як навіжені, на той алярм, а замість лапати комуняк, мусимо боронити їх від розлючених обивателів. Та шоби “тайойки” пустили червоної холєри до свого Львова!
– Но-но, Піскозубе, – голос директора пом’якшав. – Не слід зменшувати небезпеку тотих збіговиськ. Нині вони роблять рейвах уже понад години, скориставши з того, шо пурєдні люди празникують. Хтів би-м, аби ви забрали всіх ватажків і промовців і привезли до мене. Най всі до їдного стануть під Трибуналом. А кого не приарештуєте, то пустіт за ними найліпших агентів, аби жаден не врятувався від кари. По тому, як ми повішали поплічників Аківи Кагана, вони трохи собі вгамували, а зараз знову прочухалися. Най назавше затямлять, що Львів – то не Москва і не Київ, і з комуняками тутай більше не цяцькатимуться!
– Файно є, пане директоре, – героїчно промплямкав Піскозуб, і гукнув до своїх товаришів: – Ану кидайте прецлі, їдьмо полювати на комуняк!
Майдан під Великим юрмився від натовпу, та цього разу ніхто не кричав “Ганьба!” і не кидав камінням ув оратора. По-святковому вбране товариство уважно слухало миршавого чоловічка, котрий видерся на підніжжя пам’ятника Яну-Казимиру і звідтам вигукував палку промову: – Най жиє вільний Львів! – бринів на цілі Гетьманські Вали його козлячий голосок. – Гура економічній реформі! Нам не тра крови і сліз, ми не прагнемо революції, а лишень чесного розподілу грошей. Наші брати – москалі давно вже скинули царат, всьо поділили і жиють, як у Бога за пазухов. Шо то за справедливіст, коли маґнати мають всьо, а ми – ніц? Тра і нам забрати всі маєтки і поділити по щирій правді. Та ми не будемо нікого мордувати і висилати на Сибір, бо ми ж не москалі француваті. Най усі жиют. Тра лише полічити, хто кілько має грошей, далі взяти за душу найбагатшого маґната, і най він подвоїть маєток каждого. Хто має гріш, буте мати два гроші, хто має два – матиме чотири. І так робити час від часу. Най багаті поділяться з бідними, і всьо буде люкс, всі будуть ситі і вдоволені!
Поліціянти спантеличено переглядалися, бо комісар Бонцьо не квапився кидати заклик до рішучих дій, а, схоже, захопився “революційною” промовою і спершу щось собі рахував на пальцях, а там почав швидко чиркати в нотатнику.
– Ну то як, пане Юзьо, будемо хапали того балакуна? – Піскозуб, якому кортіло швидше повернутися до кишки й оселедців, легенько штурхнув шефа в плече.
– А я знаю? – меланхолійно стенув плечима комісар. – Видів я ріжних комуністів, та шоби таких вар’ятів, як отой... Його місце не у слідчому відділі, а в Кульпарківській лічниці. Ви лишень послухайте, що за дурниці він торочить про тоту “економічну реформу”, по котрій у нас не буде вже ні бідних, ані багатих. Я гадаю, жи слід заалярмувати по амбулянс, а самим вертати до комісаріату до шинок і прецлів.
А Ви як вважаєте, чи врятує така “економічна реформа” країну, в якій панує соціальна несправедливість? Відповіді наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “ Різдвяний упоминок”, уміщену в “Поступі” від 3 січня: Бонцьо зрозумів, що Муликова Сяня крутить романси з Броньком Вергуном, і той вирішив зробити їй різдвяний презент. А що такий дорогий подарунок важко було б приховати від чоловіка, вона намовила Бронька, щоби він назвав її благовірному значно нижчу ціну за перли.
Л. А.
|
|
