Англійці полюбляють трилери про галицьких вояків
SS
Кость БОНДАРЕНКО
Коли в Україні святкували Різдво, британський канал ITV демонстрував документальний фільм, присвячений Першій українській дивізії Української національної армії, що відома як дивізія СС “Галичина”. Складається враження, що британські кінематографісти користуються у своїх історичних “пошуках” виключно працями таких відомих “україністів”, як Прус, Поліщук, Чередниченко або ж Клим Дмитрук. Укотре вже вояків-дивізійників звинувачено у всіх можливих смертних гріхах, названо колабораціоністами, їм навіть висунуто звинувачення у вбивстві тисяч євреїв і сотень поляків. Акцентується увага й на тому моменті, що на сьогодні понад півтори тисячі дивізійників мешкають у Великобританії. Автори фільму закликали провести детальне розслідування і покарати дивізійників, причетних до акцій геноциду проти поляків і євреїв.
Цікаво, що в Україні ніяк не відреагували на таке звинувачення. І навряд чи відреагують. Якщо “розбиратися” по-нормальному, то Анатолій Зленко мав би того ж дня викликати до себе посла Великобританії для вручення ноти протесту.
Але цього не станеться. Протягом десяти років подібні звинувачення на адресу України та дивізії СС “Галичина”надходять із боку російських ЗМІ, але наше Міністерство закордонних справ робить вигляд, що нічого не сталося. У тій самій Росії нині повним ходом триває кампанія з історичної реабілітації Андрія Власова, “РОА”, Броніслава Камінського, Костянтина Радзієвського, Анастасія Вонсяцького. Чи можливо порівнювати діяння того ж Камінського з діями дивізійників “Галичини”?
Дивізія СС “Галичина” була створена влітку 1943 року і реально в каральних операціях участі не брала. Заради історичної справедливості варто визнати, що у середовищі українців було чимало колабораціоністів, які дійсно брали участь у каральних операціях проти мирних громадян на боці німецьких військових формувань. Варто згадати про загони шуцманшафту, про Український легіон самооборони (згадуваний у фільмі), про поліцейські й “козацькі” формування.
Але при чому тут дивізія? Адже навіть Нюрнберзький трибунал не зарахував дивізійників до військових злочинців. Уряд Клемента Еттлі, який давав дивізійникам дозвіл на проживання у Великобританії, важко запідозрити у симпатіях до українців або ж у пронацистських настроях. Не мала особливих претензій до дивізійників і комісія Візенталя, яка до числа військових злочинців зарахувала навіть Богу душу винного лідера британських фашистів (не нацистів!) Освальда Мозлі.
Реакція польської преси була майже моментальною. RzeczPospolita опублікувала статтю Єви Турської “Спокійний сон есесівців”, в якій у доволі специфічний спосіб висвітлила питання українських дивізійників. Польські офіційні кола заявляють про необхідність екстрадиції дивізійників задля здійснення “правосуддя” саме на теренах Польщі. У Великобританії секретар парламентської комісії з військових злочинів лорд Дженнер заявив, що не дозволить колишнім військовим злочинцям спокійно доживати віку у зручних віллах – і доб’ється, аби вони постали перед судом.
На нашу думку, коріння нинішнього скандалу лежить не лише в історичній площині, а й у політичних і економічних реаліях сьогодення. Не випадково фільм та реакція на нього з’явилися напередодні чергової зустрічі президентів України і Польщі, на якій розглядатиметься питання будівництва нафтопроводу Броди – Ґданськ як чергового етапу реалізації Євразійського нафто-транспортного коридору. Британія постійно займала доволі специфічну позицію стосовно даного проекту. Нагадаємо, що у 1998 році на догоду компанії British Petroleum, де особливо відчутними є впливи екс-прем’єр-міністра Маргарет Тетчер (відомої своїми проросійськими симпатіями), уряд України заморозив будівництво нафтопроводу Одеса – Броди. Дивно, але всі загострення українсько-польських відносин відбуваються саме напередодні “нафтових” зустрічей лідерів України і Польщі.
Українсько-польський конфлікт 1943 – 1944 років був надто великою трагедією в житті наших двох народів. Невинна кров проливалася як з одного, так і з іншого боку. Але навіщо до цієї справи прив’язувати дивізію СС “Галичина”? І для чого те, що має належати історикам, знову повертати у сферу актуальної політики? Викликання духу минулого розбрату завжди є небезпечним. Можливо, косовська земля, на якій відбудеться зустріч Квасьнєвського і Кучми, стане нагадуванням нашим двом народам, наскільки згубними є міжетнічні конфлікти. І наскільки важливо сприймати дійсність не через призму псевдоісторичних “відкриттів”, а крізь призму реальної політики.
Але скандал довкола передач англійської ITV підняв два цікаві питання, на які ми повинні дати відповідь. Перше: коли наша держава нарешті матиме нормальну, активну зовнішню політику? Друге: доки ми будемо зневажати свою історичну пам’ять, своїх ветеранів (і не лише дивізійників, а й ветеранів УПА, ОУН, усіх тих, хто боровся за нашу незалежність)? Держава лише тоді має майбутнє, коли вона здатна захистити своє минуле. У цьому ж випадку в мене виникають сумніви у прекрасному майбутньому України...
|
|
