Спортсменки-жертви сексуального насильства порушують мовчанку
Їх звати Бріжит і Летісія. Вони погодилися свідчити, щоби “це” припинилося.
Що “це”? Сексуальне насильство у спорті.
Летісія та Бріжит вирішили піти шляхом Катрін Мойон Баек. У 1991 році ця метальниця молота однією з перших вирішила подати скаргу на сексуальне насильство, жертвою якого вона стала під час національних зборів перед Чемпіонатом світу з легкої атлетики в Токіо. За спробу зґвалтування винних було засуджено до тюремного ув’язнення та штрафів. Незважаючи на таке закінчення справи, заявляти про факти насильства і далі небезпечно: Міністерство у справах молоді та спорту отримує лише три-чотири скарги на рік.
22-річна легкоатлетка Бріжит іще в 1996 році подала скаргу, що її зґвалтував тренер, коли їй було 15 років. Суд залишив винного на волі, а її життя стало нестерпним. Молода спортсменка покинула свій регіон і перебралася на південь Франції. Там її намагався зґвалтувати товариш по команді...
Після скарги Бріжит почувалась аутсайдером. Вона не мала підтримки ні з боку Міністерства, ні з боку Французької федерації легкої атлетики. “Я усвідомила, що вони ніколи мене не підтримають, аби не втратити свого фахівця або ж репутацію. Мені казали, що я виняток і сама в усьому винна”. “Сексуальне насильство у спорті – як допінг. Усі знають, що він існує всюди, та всі мовчать, – каже Летісія, – Я покинула свій клуб, переконавшись, що дівчата переживають сексуальне переслідування та зґвалтування. Дівчата бояться говорити про це, але і в іншому клубі все відбувалося так само. Ми вирішили ніколи не залишатися на тренуваннях на самоті, та це мало допомогло”.
У 1996 році ця легкоатлетка та дві інші молоді жінки подали скаргу на свого тренера за сексуальні домагання. Але швидко зрозуміли, що люди воліють залишатися глухими. Суддя запропонував їм закритий процес, вони відмовилися.
Тренера засудили, та швидко відпустили. У 1999 році Летісія була змушена залишити великий спорт.
Міністерство заявило, що веде таку саму боротьбу проти сексуального насильства у спорті, як і проти допінгу. Та багато спортсменок стверджує, що таке насильство під час зборів – тотальне. Особливо це стосується гімнастики та легкої атлетики.
Така ситуація спостерігається не лише у Франції. У 1998 році в Канаді було відкрито сайт www.harassmentinsport.com. Він відкривається словами: “Говоріть! Дійте!”. Там можна знайти поради для спортсменів, котрі стають жертвами расової дискримінації, примусових перевантажень на тренуваннях, сексуальних домагань. Автори звертаються до атлетів, їхніх батьків, а також до тренерів і керівників клубів: “Переслідування може мати різні форми, та воно завжди залякує і принижує”.
Але якщо Міністерство і далі говоритиме, що отримує лише три-чотири скарги на рік, то, вважають, спортсмени-жертви сексуального насильства, порушити це справжнє табу світу спорту і покращити ситуацію буде неможливо...
Le Monde
|
|
