"Україна без Кучми" - другий етап неминучий
Стверджує співголова акції Володимир Чемерис
Опозиція сподівається на легку перемогу? Саме таке враження виникає після спілкування з учасниками акції. В усякому разі, їхній оптимізм викликає деякий скепсис. Зрозуміло, проте, що акція триватиме. Про її перші успіхи, подальший перебіг та оцінку дійових осіб – у розмові зі співголовою акції “Україна без Кучми”, в. о. голови партії “Вперед, Україно” Володимиром Чемерисом.
– Ваша оцінка першого етапу акції?
– Досить оптимістична. І це не тільки моя точка зору. Це точка зору як прихильників, так і противників. По-перше, ні ми, ні вони не чекали, що акція набере таких обертів. Річ у тім, що динаміка більша, ніж динаміка 90-го року: тоді лише на дев’ятий день відбувся перший більш-менш великий мітинг, а зараз – уже на четвертий. Я думаю, динаміка акції могла би бути й більшою – про це свідчить і підтримка людей, і їхнє ставлення до “кучмістану” (наметовий табір прихильників Президента. – Авт.). На прямому ефірі “Радіо Свобода” Олекса Починок навіть просив подзвонити в студію прихильників Президента.
По-друге, імплементації не буде – це вже очевидно. І взагалі, якщо раніше погрози Президента сприймалися серйозно, то тепер – як тупання ніжкою.
Наскільки я знаю, є досить велика розгубленість у вищих ешелонах влади, і питання зняття силовиків – справа часу. За інформацією, якою я володію, такі укази про зняття готові. Зараз ведеться пошук наступників, і дехто вже відмовився зайняти ці місця. Це теж є дуже виразним показником.
По-третє, має відбутися міжнародна експертиза. Вона не буде мати юридичного значення для українського суду, оскільки звернувся не суд, а Верховна Рада.
Але ця експертиза матиме авторитет, адже українська експертиза не є авторитетною. Люди, які займаються розслідуванням у цій справі, підлеглі звинувачуваним. Ця експертиза матиме моральне і політичне значення.
Свята – це єдина причина, через яку ми вирішили проводити нашу акцію в інший спосіб. Ми всі розуміємо як релігійні почуття, так і святковий настрій. І зовсім не рішення суду було причиною такого рішення.
– Про які інші форми боротьби йдеться?
– Перенесення акції в регіони. Намети з’явилися не тільки у Львові, але й в Одесі, Дніпропетровську, Черкасах, Чернівцях, Херсоні. Можливо, я не назвав якогось міста, бо в різних регіонах ініціативу виявляють різні політичні сили, і не з усіма встановлено контакт. Постійно діє комітет акції. 10 січня готується пікетування Верховної Ради, коли там має відбутися слухання Генпрокурора Потебенька. Також заплановано громадські слухання у справі Ґонґадзе, які плануємо провести у формі судового процесу: буде звинувачення, свідки, буде захист. Запросимо обов’язково і представників Адміністрації Президента і Міністерства внутрішніх справ, але немає гарантій, що вони прийдуть. Під час слухань плануємо за допомогою Інтернету сконтактуватися з Мельниченком.
– Вам не здається, що у Вас надто оптимістичне бачення ситуації, адже наразі головних вимог акції не виконано? Та й перерву влада використає собі на користь.
– Мета нашої акції – навіть не стільки заміна однієї особи на іншу, скільки зміна системи політичних, економічних та соціальних відносин, розширення зони свободи в Україні. Ми вже частково цю зону розширили. Перш за все тим, що зробили інформаційний прорив, і не лише в Україні. Яка була атмосфера напередодні акції? Усі говорили, що чіпати Кучму – безперспективно. А зараз вираз “Україна без Кучми” є вільний до вжитку, і люди вже не бояться вголос це говорити. Важливо також, що у боротьбі за свободу слова та права людини об’єдналися різні політичні сили. Зараз влада намагається показати нашу акцію як захід “червоних” і “червоно-чорних”, навіть “червоно-коричневих”. Але до нашої акції приєдналися партія “Реформи і порядок”, деякі осередки Українського народного руху, Українська республіканська партія, партія “Собор”. Так що зробити з нас “червоно-коричневих” не вдається.
– Як Ви оцінюєте роль лівих сил і комуністів зокрема в останніх подіях?
– Перед початком акції Симоненко сказав, що навряд чи комуністи її підтримають. Він сказав: “Перед тим, як починати щось, треба подумати, хто потім прийде до влади. Якщо прийде до влади американський ставленик – зрозуміло, на кого він натякав, – то краще цього не робити”. Згодом вони приєдналися єдиний раз до демонстрації. Наступного разу, коли вони прийшли, ми попросили їх відійти вбік з червоними прапорами, бо в нас є постанова не використовувати символіку партій. Комуністи не приєдналися до нашої акції, вони стоять осторонь і намагаються її використати. Але думаю, що їм це не вдасться. Ліві є різні. В акції беруть участь соціалісти й Українська комуністична спілка молоді, яка відкололася від компартії... (задоволено). Вони, до речі, дуже не люблять Симоненка.
– Зараз дуже багато говорять про те, що акцію просто “вмовлять”: Президент піде на поступки, і частина учасників акції вдовольниться тим, що він не наполягатиме на змінах до Конституції. Зараз дуже багато чути думок всіляких експертів, що сильні світу цього домовляться з Президентом, а всі акції залишаться поза увагою. “Яблуко” вже виступило з компромісною пропозицією розв’язання політичної кризи. Вам не здається, що таку позицію можуть зайняти інші політичні сили?
– Ми від “Яблука” іншого не чекали, хоча вони також поставили свій намет. Дуже багато доводилося чути про те, що нас використовують – не від людей на вулицях, а від тих, хто обертається в політиці. Будь-яка політична дія комусь вигідна, а комусь – ні. Ясно, що скористатися результатом більше шансів мають Ющенко чи Мороз, але якщо так думати, то взагалі нічого не треба робити. До речі, якщо успіхом акції скористаються вищеназвані персони, я не проти. А щодо домовленостей “нагорі”... ідея акції виникла спонтанно, і якщо хтось думав домовлятися “нагорі” – вони не думали, що ми тут з’явимося. Ми якраз для того, щоби ці домовленості не пройшли без контролю з боку громадськості. Поки ми на Майдані, усі змушені будуть враховувати думку людей.
– Ви однозначно збираєтесь іти до кінця, тобто до відставки Президента?
– Так, я не бачу зараз підстав говорити про інше.
– А якщо влада застосує силу? Ви розглядаєте такий варіант розвитку подій?
– Під час зустрічі з нами Президент обіцяв не застосовувати сили. Влада могла застосувати силу в перші дні. Тепер уже просто немає сенсу: будь-яке застосування сили означатиме поразку влади. Думаю, що й вони це розуміють. У перші дні влада не застосувала сили перш за все тому, що була розгубленою.
Крім того, я володію кулуарною інформацією, що була ініціатива київської влади застосувати силу, і київські міські силові структури відмовилися виконувати цю вказівку. Загалом, я вам скажу, що на Майдані ми постійно відчували моральну підтримку міліції.
– Ви згадали про зустріч із Президентом. Розкажіть про неї детальніше.
– Ми сиділи на дивані...
– На тому самому?
– Ні, навіть в іншому приміщенні. Розмова була досить різкою – це очевидно, адже ми говорили з Президентом про його відставку. Але крику чи матів не було.
– Як Ви оцінюєте дії прем’єра в цій ситуації?
– У розмові з Ющенком я сказав: прем’єр-міністр мусить бути політиком, він не є завгоспом. Він мусить дати політичну оцінку: і ситуації, і силовикам. У результаті з’явилася заява без називання прізвищ. По суті, це натяк силовикам піти у відставку
(з іронією). Віктор Андрійович виявив величезну сміливість, коли в такій обтічній формі сказав такі речі. Ющенко не висловив своєї позиції. Коли ми вийшли після зустрічі з ним, я подумав: “Ні риба, ні м’ясо”. Я можу це сказати зараз. Але серед учасників акції він користується підтримкою. І принаймні поки ми сидітимемо на Майдані, йому немає чого боятися відставки.
– Який із моментів акції був найскладнішим?
– Два моменти: це початок – ми не знали, чи вдасться нам поставити намети, не знали, що в перший же день навколо нас з’явиться стільки людей, не знали, як сприймуть нашу акцію. Другий – це коли ми приймали рішення перевести акцію в інші форми. Ми збирали загальні збори, було дуже багато людей, які вважали, що треба продовжувати і під час свят, і навіть оголосити голодування. Але всі погодилися з тим, що або ми всі залишаємося, або ми всі робимо перерву.
– Тож намети буде відновлено? Коли?
– Так. Їх не буде відновлено у тому разі, якщо Кучма піде у відставку. Але я думаю, що такого подарунку українському народу він не зробить. Щодо дати, то, даруйте, сюрприз має бути сюрпризом.
– Коли було легше: у жовтні 90-го чи грудні 2000-го?
– Соціальна база нашого руху, як і тоді, – інтелігенція та студенти. Саме вони є найбільш зацікавленими в змінах. Зараз змінилися пропорції між прагматиками та ідеалістами на користь прагматиків. Але ідеалістів серед сучасних студентів є достатньо, незважаючи навіть на те, що тиск на студентів зараз набагато сильніший порівняно з дев’яностим роком.
– У самий розпал акції з’явилася заява партії “Вперед, Україно” про розрив союзу з Соціалістичною партією. Невже не було кращого моменту для такої заяви?
– Коментувати це рішення Національної ради партії не хочу з етичних міркувань. Зазначу лише, що це рішення прийняли ті самі люди, які голосували за союз із соціалістами.
– Чому львівський осередок “Вперед, Україно” ніяк себе не виявив під час останніх подій?
– З цим питанням також варто було б звернутися безпосередньо до них.
– Чому з комітету акції виключено Дмитра Корчинського? Наскільки мені відомо, за ним пішло кілька організацій, і вони мають створити альтернативну структуру. Чи не загрожує це роздробленням сил опозиції?
– Жоден чоловік з “Щита Батьківщини” не сидів у наметах на Майдані. Як можна назвати, якщо не провокацією, те, що Корчинський і його люди збиралися кинути натовп на кордони міліції, за якими стояли петеушники під пропрезидентськими гаслами – вони отримали по десять гривень, але ж загалом ні в чому не винні?
На цьому все і закінчилося б, адже тоді людей, які виступають за демократію і свободу слова, звинуватили б у насильстві, спробі державного перевороту.
На кожен наш захід влада намагається відповісти своїм контрзаходом, інша річ, що “кучмістан” вийшов досить смішним. Можливо, роздроблення наших сил – теж у планах влади. Але те, що створить Корчинський, не буде серйозним. У нас же натомість представлені сили всього українського політикуму.
Розмовляв Дмитро ШУРХАЛО
|
|
