Генерал Чупринка - проти Бетмена?
Остання кінопрем"єра тисячоліття у Львові - без молодого глядача
ТІЛЬКИ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ
Анастасія КАНАРСЬКА
Напередодні Нового року в Галицькому центрі кіномистецтва відбулася незвичайна подія – прем’єра українського художнього фільму “Нескорений”.
Прем’єрним показом фільму завдячуємо Львівській обласній організації “Просвіта”, Львівській обласній організації Конгресу українських націоналістів та, звичайно, Галицькому центру кіномистецтв.
Наперекір львівським можновладцям, які категорично не бажали допомогти чи хоч би посприяти у зйомках фільму режисерові Олесю Янчукові, якому, наприклад, Личаківський цвинтар чи львівські вулиці (!!!) довелося відтворювати в Коломиї та Івано-Франківську, – львів’яни таки дочекалися цієї прем’єри.
Хоча, якщо у Києві, за словами Олеся Янчука, на прем’єру зійшлося безліч глядачів, а понад триста людей (і серед них – міністр культури, народний артист України Богдан Ступка) дивились прем’єру стоячи, то у Львові було достатньо вільних місць, а зал для глядачів заповнювали переважно люди похилого віку, для яких події, зображені у фільмі, є часткою їхнього реального життя. На превеликий жаль, у залі майже не було молоді, якій здебільшого майже нічого не відомо про події далекого 1950 року, коли вже після закінчення Другої світової війни на теренах Західної України продовжували збройну боротьбу знесилені, знекровлені, але нескорені духом збройні частини Української Повстанської Армії. На чолі Армії стояв легендарний генерал-хорунжий Роман Шухевич – Тарас Чупринка, долю якого покладено в основу фільму.
Чотири роки життя присвятив режисер та продюсер фільму Олесь Янчук для створення цієї кінострічки. Більшість часу “з’їли” пошуки фінансування, про які режисерові не хочеться згадувати. Фільм відбувся за сприяння Міністерства культури і мистецтв України, Українського Конгресового Комітету Америки, Національної кіностудії імені Олександра Довженка, Творчого об’єднання “Земля” та Студії “Олесь-фільм”.
Найбільш вдалим кроком режисера є вибір виконавця головної ролі. На роль генерала Чупринки було запрошено українського актора Григорія Гладія, який вже багато років живе в Канаді. Вибір цього актора спричинився до тріумфального успіху стрічки. Нарешті ми отримали національного героя, в якого хочеться вірити. Стриманий, інтелігентний, він реально оцінює час і ситуацію, він відданий людям, які повірили йому, за сценарієм, він постає у найскладніших життєвих ситуаціях. Сльози не раз навертаються на очі. Знаєте, що, можливо, найбільше болить у цьому фільмі? Відчуття даремності боротьби.
У фільмі є сцена, коли генерал Чупринка говорить посланцеві, який прибув до нього з Мюнхена, про те, що всі його вояки знають, що вони – смертники, але вони пішли на цю боротьбу, щоб зорати ґрунт, на якому колись проросте зерно.
Вони роблять це без патетики, просто з вірою, що це буде потрібно нам, майбутнім поколінням. Та варто лише було після прем’єри перейтися львівськими вулицями і з уст чарівних юних осіб почути “в падло”, “карочє”, “тіпа” і ще безліч слів, значення яких часом важко зрозуміти, – тоді ставало зрозумілим, у який глухий кут ми потрапили. Хоча, мабуть, варто цей фільм показати дітям молодших класів, для яких романтичними героями є Бетмен чи Людина-павук.
Можливо, наш герой достукається до їхніх сердець – і завдяки йому виросте покоління, якому буде потрібний цей “зоряний ґрунт”. А поки що залишається схилити голову перед титанічною працею і режисера, і акторів. Дуже приємно, що у фільмі знімалися переважно українські актори, які показали, що можна створювати кінострічки власними силами, хоча, звичайно, це фільм, в якому вся увага глядачів зосереджена на одній акторській роботі – ролі Грицька Гладія.
Після Івана Миколайчука та Івана Гаврилюка – то єдиний актор, здатний створити образ Героя. Шкода, що його талант має більше шансів для розквіту в США та Канаді.
На прем’єрі були присутні режисер фільму Олесь Янчук, діти Романа Шухевича – Марія та Юрій (актори Ярослав Мука та Орест Огородник) та маленька донька режисера Вікторія Янчук, яка у фільмі виконала роль маленької Марійки. На жаль, на прем’єрі не було пані Наталі, дружини Романа Шухевича. Стан здоров’я їй цього не дозволив. Глядач, який побачив фільм, може стверджувати, що український кінематограф таки існує і нарешті у повний голос говорить про героїв свого народу.
|
|
