"Гердан" - завжди святкова прикраса!
ТРАДИЦІЯ
Марта ГАРТЕН
На зорі нового тисячоліття ще не до решти зрусифікований і замериканізований Львів може тішитися, що молоді галичани без тлумачного словника знають значення слова “ґердан”. Хоча для сучасника воно асоціюється не стільки з традиційними народними жіночими прикрасами, бум на які від часу оксамитової національно-демократичної революції кінця 80-х помалу сходить на пси, як радше з відомою у Львові “Компанією “Ґердан”, що охоплює три поважні структурні одиниці: друкарню “Ґердан-Друк”, видавничий центр “Ґердан-Графіка” і мистецьку галерею “Ґердан”.
Власне у більш ніж камерному приміщенні цієї галереї, що по вулиці Руській, З, уже п’ять років поспіль зусиллями директора Юрія Бойка відбуваються негаласливі, але по-справжньому мистецькі акції, які рятують реноме міста, розбиваючи будь-які снобістські аргументи скептиків трактувати Львів як зачухану провінцію – на противагу столичному космополітичному мистецькому середовищу.
До виставкової діяльності галереї “Ґердан” долучається ще й традиційне вшановування під завісу кожного року тих львів’ян, які зробили вагомий внесок у розвиток культури і мистецтва. Як уже традиційно склалося, нагородження відбувається в 11 номінаціях під почесним патронатом міського голови.
Напередодні 2001 року мер Львова Василь Куйбіда вже вчетверте виконав цю почесну місію у присутності львівських теле- та радіожурналістів і кореспондентів місцевої преси. Властиво, на основі релізу інформаційної агенції “Медіа-простір” і була підготовлена публікація “Поступу” – “Святе і грішне для найкращих від галереї “Ґердан”. Однак у повідомлення про урочистість з подачі “Медіа-простору” закралися певні неточності, які варто без зволікань спростувати, аби не образити номінантів.
Перша загальна заувага стосується оціночного формулювання. “Ґердан” ніколи не дозволив би собі назвати якесь явище, митця чи проект “найкращим”. Шануючи антимонопольне законодавство та добрі манері, “Ґердан” номінує визначних осіб року тільки “кращими”. Вловлюєте відмінність? Утім, це так, до слова. Хоча щодо конкретних номінацій, то варто внести деякі уточнення. Наприклад, Ірину Мінько-Муращик відзначено за виставку пастелей і текстилю “Відкритими очима” як виставку року у “Ґердані”. Є суттєва різниця і між такими номінаціями, як “Проект року галереї “Ґердан” і “Проект року” (мається на увазі, у масштабах міста). І коли щодо першого “Медіа-простір” не помилився (ним визнано батик-шоу Оленки Куб’як), то щодо другого поширив не зовсім достовірну інформацію. Отже, “Проектом року “ названо не виставку кераміки Зеновія Флінти, а аж три виставки цього художника, які влаштувала, вдячно вшановуючи пам’ять про батька, його донька Ірина Флінта-Данилів у галереї “Ґердан” (керамічні пласти), Національному музеї у Львові (живопис) та Львівському Палаці мистецтв (графіка).
До речі, останній захід став просто фатально згубним для цікавої колекції пастелей з родинного архіву Зеновія Флінти: у низькотемпературній і надвологій атмосфері Палацу мистецтв аркуші паперу взялися горбами й пастельний шар із них обсипався... Скидається на те, що хтось у місті зацікавлений “виморозити” навіть згадку про мистецтво із Палацу мистецтв, поклавши око на презентабельне приміщення у самісінькому центрі міста. Наше щастя, що виставка графічних робіт сценографічного генія Львівського оперного театру Євгена Лисика, яка визнана “Виставкою року”, відбулася у цих стінах ще за теплої осені. А то б не дорахуватися нам ще дечого, “доробившись” і до більших втрат. Хоч якщо чесно, то коли не зрушиться з мертвої точки справа із проектом “Дім Лисика у Львові”, який має на меті порятувати творчий спадок художника світового визнання, – втрати будуть неминучими. Усю графіку Євгена Лисика і його сценічні макети час може елементарно перетворити на купу мотлоху. Просто жах бере, коли на мить уявити, що безцінні мистецькі твори можуть стати купою сміття, яку, за іронією долі, утилізує фірма “C&C Львів”, що спеціалізується на вивезенні міського сміття. Її директора Олега Гайовишина (а не Богдана, як це стверджує “Медіа-простір”) відзначено у номінації “Друзі галереї”. Та сподіваємося, що до того не дійде. Хоча підстав для наймакабричніших думок ситуація, що склалася у місті з культурою та мистецтвом, підкидає більш ніж достатньо. Чого вартий уже хоча б той факт, що премію “За збереження історико-архітектурного середовища” вирішено цього року не присуджувати, оскільки темпи руйнації далеко випереджають темпи консервації й реставрації. Хоча якщо наш час відзначається саме такими “досягненнями”, бо варто було б обмізкувати і проект відповідної номінації (щось на зразок “Золотої малини”), найпершими претендентами на яку могли б бути головний архітектор міста, начальник управління охорони історичного середовища та міський голова. Що заслужили, те й мусять прийняти – з вдячністю, як історичну справедливість.
А про те, що нагороди від “Ґердану” непогрішно справедливі з погляду історії, промовисто свідчить той факт, що найпочеснішу номінацію “Художник року” здобув Роман Петрук. Про цього свого вихованця із “катакомбної” художньої академії професор Карло Звіринський висловився одного разу так: “Скульптура Олександра Архипенка відкривала XX століття, а закриватиме його творчість Романа Петрука”. І що ж? Учитель як у воду дивився...
|
|
