Наш чоловік - у Нью-Йорку
ДИПЛОМАТІЯ
МАЙКЛ
Мій співрозмовник людина, яка є живим уособленням успіху. У свої неповні двадцять п’ять років він є першим віце-консулом українського консульства в Нью-Йорку. Красивий, як із реклами засобів для гоління, і розумний, як арифмометр Фелікс, він із гордістю продовжує називати себе львів’янином. Він, із службових міркувань, просив не називати його імені, тож для зручності ми назвемо його Фелікс.
– Вибач за банальність, Феліксе, але, зважаючи на Твій інтелектуальний рівень, який же Ти львів’янин? Ти ж провів тут мізерну частину свого зовсім ще юного життя.
– Навіть якщо б я тут провів лишень рік зі свого життя, я б назавжди залишився закоханим у це місто. Банальна відповідь на банальне запитання, але відверта, повір мені. Я дійсно закоханий у це місто. Навіть Новий Йорк, у якому я зараз працюю, чи Мадрид, у якому я продовжив своє навчання, не зважаючи на всі свої фантастичні принади, залишаються мені абсолютно чужими.
Холодними в якомусь, я б сказав, емоційному контексті.
– Не скажу, Феліксе, що мене вразила Твоя відповідь, чи її оригінальність, але повіримо Тобі. Розкажи краще, як Ти до такого розкішного життя – квартира в Бронксі, автомобіль Бюїк – докотився. Які етапи Твого професійного шляху, сходження до вершин дипломатичної кар’єри. Не секрет, що більша частина Твоїх ровесників та однокурсників продовжує скніти над паперовою роботою в коридорах Міністерства закордонних справ.
– Знову, за твоїм визначенням, не буду оригінальним. Закінчив 1988 року Львівський національний університет, факультет міжнародних відносин, спеціальність – референт міжнародних відносин. Відразу після закінчення був прийнятий на роботу в МЗС. Згодом, через півроку, я пройшов стажування, навчання в Мадриді. Дипломатична академія – так приблизно можна назвати цей заклад. Потім знову повернувся до Києва. Тепер ось – Нью-Йорк.
– Неможливо не запитати... Яким є Нью-Йорк, місто, яке ніколи не спить?
– Не знаю, спить це місто чи не спить. Я після роботи – сплю. В основному, спання – це мій час після роботи. Беручи до уваги і вихідні, а вихідний у мене – неділя. Дуже красивий океан. Торговий центр. Це два хмарочоси-пенали. Екологія просто неймовірна. Я їду на роботу, і мені трапляються на дорозі дикі качки. У парку зустрінеш білок, зайців, ведмедів. Це вже для них не дивина.
– Згода. Чим Тобі взагалі подобається американський спосіб життя, а головно – самі американці? Що особливого у чорних районах, у Гарлемі? Як екзотика, Феліксе?
– Не маю зеленого поняття про чорні райони і про Гарлем. Я там ніколи не був і слабо вірю, що я туди колись потраплю. Не хотів би. Те ж стосується й екзотики. Не знаю. Щодо американців, то відповідь надзвичайно проста: американці вміють вирішувати поставлені питання. Сказали – зробили. Так або ні. Іспанці, наприклад, і приблизно від цього не потерпають. Те саме стосується й українців. Плюс наша корупція. Я ось прилетів із Нью-Йорка у Львів, в університет, здати екзамени на спецправовому і стирчу тут котрий уже день. Це просто жах, що тут твориться.
– Феліксе, для чого Тобі, при Твоїх блискучих дипломатичних перспективах, спецправовий? Даруй уже вкотре за банальність...
– Потрібно, а для чого, спробуй сам здогадатись. Це – не важко.
– Добре, а що Ти можеш доброго сказати про роботу своєї контори, українського консульства в Нью-Йорку.
– Як ти знаєш, у США є посольство України у Вашингтоні і консульства у Чикаго, Нью-Йорку і Лос-Анджелесі. Тільки за рік наше консульство заробило близько двох мільйонів американських доларів.
– Якщо це – не військова таємниця, і Тебе за це не розстріляють, Феліксе, яким чином ви такі гроші заробляєте? Мається на увазі консульство.
– Для прикладу: в’їзна віза в Україну для громадянина США коштує 75 доларів. Плюс є ще ціла купа оформлення юридичних документів, за які тому ж громадянину США, якщо це стосується України, потрібно платити гроші.
– Що ж, бажаю Тобі там всіляких гараздів. А Ти можеш розповісти якісь кумедні випадки зі своєї консульської практики? Як Ти там, наприклад, харчуєшся?
– Кумедних випадків – скільки завгодно. Приїздимо нещодавно з Удовенком (думаю, його представляти нікому не потрібно) на зустріч із представниками української діаспори у штаті Нью-Йорк. І кого ти думаєш я там бачу? Наших двох однокурсників. Колишніх, звичайно. Ти знаєш, про кого йдеться. Їх показали як приклад успішної роботи діаспори у допомозі в навчанні наших студентів. А харчування – нічого цікавого. Беру м’ясо в магазині і просто собі готую. Якщо це все, то я буду закінчувати. То ж із Новим роком, і бувай.
|
|
