Свято Різдва - це свято миру
ПАРАФІЯ
Анжеліка СЕРДЮК, Марія ШИКЕРИНЕЦЬ
Один наш знайомий якось сказав: “Уже дев’ятий рік маємо свою державність, а розмови про національне та духовне відродження не затихають. Сьогодні говорити про це просто смішно, бо той період в Україні давно минув”.
Давно минув... Можливо, з одного боку, це так, бо відродилися різні товариства, організації та гуртки, багато забутих українських традицій та звичаїв, але залишилася ще значна частина такого, що відроджується і буде відроджуватись ще довго. Бо хіба можливо, хай навіть за дев’ять років незалежності, відновити все те, що так довго знищувалося впродовж 70-ти літнього царювання “величної влади Рад”, із її знаменитою партійною ідеологією та пропагандою, найважливішим завданням якої було знищення віри в Бога.
Ця наскрізна ідея партії “великого Леніна” утверджувалась по-різному, та найбільш зриме її втілення відбувалося через руйнацію Божих храмів, чи переобладнання їх під музеї, військові склади, або ж... хімічну базу. Саме отруйними хімікатами вирішили заповнити “великі партійні діячі” Львова 50-х років церковну споруду на одній із найстаріших околиць Львова – Знесінні, яке має цікаву та особливу історію з початку свого існування. Не раз дослідники намагалися висловити здогад, що первісний Львів постав на місці нинішнього Знесіння...
Отже, недовершений парафіяльний латинський храм Матері Божої був переобладнаний під хімічний завод. Чи не навмисне це було придумано? Місце, котре мало стати центром духовної відради для людей Нового Знесіння, стало центром їхньої тривоги й неспокою. Проте, на думку людей у “соціалістичні “часи ніхто не зважав, тому офіційно хімічна база проіснувала аж до 1991 року.
Спроба відродити Божий храм почалася значно раніше. Так 4 грудня 1990 року священик Михаїл Ковтун таємно, вночі, приводить на подвір’я церкви парафіян зі Старого Знесіння і відправляє Службу Божу біля Хреста, з якого і почалося Богослужіння. Отець Михаїл Ковтун був монахом-редемптористом (інша назва чину – чин Найсвятішого Ізбавителя). Редемпторист – той, хто піклується бідними людьми. Упродовж двох років він відновлює церкву та незабаром стає владикою.
Його послідовник – о. Богдан Тузяк, приїхавши зі Сибіру, продовжує розчату справу, та Господь вирішив закликати його у небесні служителі. Навесні 1998 року духовенство церкви на чолі з владикою Любомиром Гузаром влаштовує конкурс на пароха церкви. “Конкурс був нелегким, – згадує сьогоднішній священик
о. Зіновій Хоркавий, – потрібно було підготувати моральне богословіє, пасторальне богословіє, канонічне право та ще твір на тему: “Чому я хочу бути священиком на цій парафії”.
– Необхідно було мати рекомендацію від декана і вікарія з рідної парафії. А в комісії брали участь аж 12 священиків. Та я пройшов усі випробовування, які випали на мою долю, – розказує о. Зіновій.
А випробовувань було й справді чимало, бо люди зустріли нового пароха насторожено, проте згодом ця настороженість переросла у велику приязнь і любов.
– Щоб полюбити когось, треба його пізнати. Бога теж ми не можемо любити, не пізнавши його, – щиро ділиться своїми роздумами о. Зіновій.
– Як за такий практично мізерний період Вам стільки вдалося зробити? – запитали ми в отця-пароха.
– Це заслуга людей, – зізнався отець Зіновій, – усе зроблено практично руками парафіян: 250 родин, проте і сусідні парафії не залишають нас, як то кажуть, напризволяще.
Як ми дізналися, дуже багато родинних пожертвувань на конкретні деталі церковного начиння та речі від родин Лашків, Васько, Блащак... Окрім цього, ікони є також пожертвуванням парафіян. Причому різьбу по дереву, яка оригінально передає на своєму тлі фрагменти зі Святого Євангелія, виконав художник-різьбяр зі Стрия – Роман Пельо. Із української діаспори велику допомогу надали церкві Мирослав і Софія Трухан, що проживають у Мюнхені, яких парафіяни розшукали через газету “Вірую”. Ці глибоковіруючі сердечні люди допомогли не одній українській парафії, за що Владика Любомир Гузар нагородив їх почесною грамотою та медаллю патріарха Йосифа Сліпого.
Щодо культурного життя церкви, то тут справді відчувається відродження. А займається цим переважно молодь. Уже з вересня існує катехитична школа, яку організували студенти-семінаристи з Рудно. Семінаристи проводять заняття на духовні теми з молодшою і старшою групами. Сьогодні там є лише 70 дітей. У духовному центрі організували спортивну школу, де є футбольна команда, яка проводить чимало зустрічей з іншими парафіями Львова, тенісні гуртки, шахи, шашки. Також при церкві працює фонд взаємодопомоги, який займається дітьми-сиротами, допомагає одиноким, перестарілим людям. Сьогодні проводять ремонтні роботи для гуманітарного центру, в якому буде приймати лікар-педіатр, працюватиме телефон довіри, видаватимуть гуманітарну допомогу для бідних людей (продукти та ліки).
Отже, при допомозі Божій церква воскресла. І зараз величаво храм Пресвятої Богородиці – Володарки України дивиться у простір міста.
– Узагалі, всі 75 років від початку будівництва є дуже великим спомином, – щиро ділиться своїми думками отець Зіновій. – Болюча, сумна доля спіткала нас. Наша церква народжувалась у тяжких муках, подібних до страждань породіллі. Перша мука – це трагічна смерть двох священиків, які загинули від бомби, котра влучила в церкву під час І Світової війни. Друга мука – це наруга над Божим храмом у роки застою, коли її по-демонськи переобладнали у хімзавод. Та й третя – при веденні відновлюваних робіт трьох працівників сильно було покалічено. А незабаром, через кілька років, трагічно гине настоятель церкви – отець Богдан Тузяк. Однак сьогодні, переступаючи пороги цього храму, люди сподіваються, моляться і вірять, відроджуючи храми своїх душ, щоб у них воєдино злилося тілесне і духовне, запанував спокій, злагода і мир. Чи не тому у своєму різдвяному побажанні українським Християнам сьогоднішній настоятель церкви отець Зіновій Хоркавий сказав: “Саме свято Різдва – це свято миру. Адже перша коляда, яку заспівали ангели, коли народився Христос, була: “Слава на висотах Богу: на землі – мир, між людьми – благовоління”. Тому я бажаю всім миру, злагоди, любові, добра і милосердя кожній християнській родині, щоб разом із новонародженим Ісусом і ми духовно народилися для праці, для життя, для добрих справ, на прославу Божу і добро України”.
|
|
