Німці мали Аденауера
ДОСВІД
Ігор МЕЛЬНИК
Важко собі уявити ситуацію у Німеччині у другій половині 40-х років ХХ століття. Розшматована держава під управлінням кількох окупаційних режимів.
Мільйони загиблих на фронтах, інвалідів та полонених. Зруйновані міста і підприємства, брак харчів та найнеобхідніших товарів у поєднанні з гіперінфляцією. Крах великодержавних ілюзій, загальна зневіра та апатія громадян.
У східній окупаційній зоні німцям нав’язували “комуністичний вибір”, який за кілька десятків років перетворив мільйони працьовитих, ініціативних, дисциплінованих німців в отупілу інертну масу споживачів державних пільг.
Десять років та сотень мільярдів виявилось замало, щоб “вилікувати” мешканців колишньої НДР від сорока років “розвинутого соціалізму”. Тож не дивуймося, що в Україні доведеться витратити на це набагато більше часу, тим паче, що ніхто не подарує отих сотень мільярдів марок.
Комуністичні чи тоталітарні ілюзії могли опанувати також і решту німців, як це було після 1918 року. Адже гіркота поразки у світовій війні, ностальгія за втраченими землями та прагнення реваншу були ще більшими, ніж тоді, після Першої світової.
Мудріша частина німецьких політиків зрозуміла, що цей шлях знову приведе у безвихідь. Треба було віднайти ідеї, які могли б об’єднати націю. Німцям пощастило: у потрібний час і у потрібному місці виявився Конрад Аденауер.
Людина, яка народилась понад сімдесят років до тих переломних у житті націй подій, яка прожила вже довге, хоч не завжди щасливе життя. Чоловік, котрий уже поховав дві дружини, виховав семеро дітей, побудував собі будиночок на горбочку, з якого відкривалися прекрасні краєвиди на довколишні невисокі гори, порослі виноградниками, та спокійну течію Райну. Про щось подібне мріяв колись Тарас Шевченко. Можна було б доживати спокійно свій вік у цьому “тихому раю”.
Тим більше, що вже за спиною було кілька десятиліть політичної діяльності на високих посадах обер-бургомістра Кьольну, голови Державної ради Прусії.
Щоправда, була і вимушена димісія у час приходу до влади нацистів, кілька місяців переховування у монастирі, а також ув’язнення. Невтішним був і досвід перших повоєнних років, коли британське окупаційне правління зняло Конрада Аденауера з посади тимчасового бургомістра Кьольна.
Але цей епізод відіграв і позитивну роль... Аденауер міг би ще довгі роки віддавати всі свої сили на відродження свого рідного міста. Тепер він мав вільні руки і зміг повністю присвятити себе потребам загальнонаціональної політики. А поважний вік теж не став перешкодою для досвідченого політика.
Скоріше навпаки – сприяв утвердженню авторитету серед політиків, які шукали виходу з критичної для нації ситуації. Тоді Аденауер намагався не допустити загибелі нації, об’єднати її на основі християнських цінностей, демократії і ринкової економіки, порозумітись із колишніми супротивниками у Європі та за її межами.
1946 року він очолює Християнсько-демократичний союз у британській окупаційній зоні, 1948-го стає головою Парламентської ради. А 15 вересня 1949 року обирається першим канцлером новоутвореної Федеративної Республіки Німеччини.
Чотирнадцять років і один місяць перебував Конрад Аденауер на посаді федерального канцлера. За ці роки ФРН стала найпотужнішою індустріальною державою Європи, здобула авторитет у всьому світі, стала членом НАТО та державою-засновницею перших європейських інституція, на основі яких утворився Європейський Союз.
А головне: була побудована правова стабільна держава, створено громадянське суспільство, громадяни досягли високого рівня життя та соціального забезпечення, викорінювались ворожнеча та антагонізми зі сусідніми державами, відкрився шлях до порозуміння та поєднання з усіма народами Європи. Аденауер був переконаний, що лише реалізм, наполегливість, дисципліна і терпіння спроможні побороти розбрат у суспільстві, об’єднати націю, піднести авторитет держави у світі.
Німцям пощастило, що вони мали такого політика, як Конрад Аденауер. Хоча можна по-різному оцінювати вплив однієї особи на історичні процеси. Ні у кого не викликає сумнівів, що якби на чолі нації не став тоді Аденауер, поступ Німеччини у
ІІ половині ХХ століття був би значно повільнішим.
Щоправда виникає запитання – чому Конрадові Аденауеру не вдалось очолити Німеччину у 20-30-х роках, коли він уже був у віці достатньому, щоб стати політиком найвищого рангу?.. Адже він був набагато старшим від того ж Адольфа Гітлера.
Можливо, ще не надійшов Його час. Німці ще мали ілюзії відродити Райх, повернути втрачене у І Світовій війні. Їхні сусіди теж не дуже сприяли порозумінню, обтяжуючи переможених тягарем контрибуцій, штовхаючи Німеччину на співпрацю з СРСР. Ваймарська республіка не змогла подолати негативної спадщини німецької історії, роз’єднання нації політичного, майнового, регіонального. Християнські цінності не змогли стати провідними у двоконфесійному суспільстві. Державу розхитували корупція, слабкість влади та соціальна нерівність. Світова економічна криза та масове безробіття ще більше загострили ситуацію. Усі чекали “сильної руки”, яка зможе запровадити порядок. І дочекались, обравши собі на голову нацистів. Хоч і не багато бракувало, щоб до влади прийшли і комуністи.
Подібні аналогії можемо робити зі сучасною ситуацією в Україні. Бо ми ще досі не звільнили себе від вибору між “фюрером”, що обіцяє вмить навести порядок, та урядовим лідером, який може лише допомогти створити умови, щоб ми власними силами доробилися до добробуту і процвітання.
|
|
