Україна на роздоріжжі
ПОЛІТИЧНІ ІГРИ
Дмитро ЯЦЕНКО
Такий висновок можна зробити за підсумком суспільних, політичних і економічних подій, які відбулись у 2000 році. Зрештою, і рік видався не зовсім звичайний – на межі тисячоліть, тож ця межа може стати черговою точкою відліку нового етапу в історії нашої держави.
Усе виглядає, як у стародавніх слов’янських казках: під’їжджає герой-лицар до каменя на перехресті, й від того, яку дорогу він обере, залежить його доля.
Тільки з Україною все набагато складніше. Скандали минулого року цілковито перевернули нудне життя української держави на задвірках Європи (а може, Азії?). Усі попередні роки “сіренькі” уряди нібито вели суспільство до реформ, а Україна повільно сповзала у прірву економічної кризи. Розмови про побудову демократії після останніх президентських виборів раптово змінилися розмовами про загрозу цій іще не побудованій демократії. Торік Україну як ніколи роздирали інформаційні війни між олігархами й урядом Ющенка, між Президентом і Верховною Радою, навіть парламент на деякий час поділився на більшовиків і меншовиків, котрі збирались у різних приміщеннях на свої засідання. Останньою краплею став скандал навколо оприлюднених аудіо- та відеокасет, який призвів до масових заворушень у столиці. І сьогодні роздоріжжя виглядає так:
- уряду, незважаючи на досягнення (причому вперше!) позитивних результатів у реформуванні економіки, загрожує відставка;
- звинувачені в тяжких злочинах керівники силових відомств – навпаки – продовжують спокійно залишатися на своїх посадах;
- у Верховній Раді знову пролягла тріщина: цього разу – між прихильниками Президента і його опонентами.
Словом, нецікавий застій змінився хисткою нестабільністю, а Україна ввійшла у третє тисячоліття з незавершеними справами і в економіці, й у політиці. А це означає, що початок нинішнього року, можливо, мало чим відрізнятиметься від кінця минулого, а всі учасники політичної гри тепер намагатимуться посилити свої непевні позиції. Перш за все це стосується Президента Леоніда Кучми, який іще до Нового року натякнув на деякі зміни.
Перш за все варто згадати про останню ініціативу Леоніда Кучми – створення Політичної ради, секретарем якої став іще один опонент Віктора Ющенка екс-прем’єр Валерій Пустовойтенко. І хоча наразі Валерій Павлович іще займається організацією нової структури та підготовкою кадрових пропозицій, він уже зробив першу заяву. Судячи з її змісту, екс-прем’єр вбачає головне завдання Політради в допомозі Президентові консолідувати суспільство в політичному аспекті, а різні сили парламенту об’єднати для блага народу України. Пустовойтенко не приховує, що він застосовуватиме старі методи останньої передвиборної кампанії, які все-таки виглядають доволі сумнівними.
Нагадаємо, що тоді Пустовойтенко активно підтримував Кучму як голова об’єднання політичних партій “Злагода”. Сама ж ця організація після виборів непомітно зникла з політичного обрію, а крім того, “Злагоду” та її лідера Пустовойтенка сильно критикували інші прихильники Президента, передусім Олександр Волков, Григорій Суркіс і Віктор Медведчук, які вважали, що саме їхні політичні структури зробили вирішальний внесок у перемогу Леоніда Кучми.
Інша ідея Президента – проведення широкомасштабної політичної реформи, оскільки нинішня система заважає доведенню до логічного завершення економічних і соціальних перетворень. Першими кроками мали би бути нові закони про політичні партії та опозицію, вважає Леонід Кучма (також, очевидно, не слід забувати про не доведену до кінця імплементацію змін до Конституції за результатами референдуму). Слід сказати, що оточення голови держави завжди вирізнялось оригінальним трактуванням змін, тож не виключено, що проекти згаданих документів матимуть цікаві несподіванки для багатьох його опонентів. Варто згадати про дзеркальність багатьох дій російських і українських політичних лідерів. Нещодавно Володимир Путін запропонував свій варіант закону про політичні партії: документ суттєво обмежує діяльність тих партій, які не мають певної кількості членів і регіональних організацій. Як виявилось, у разі прийняття закону з розмаїття політичних організацій Росії лише п’ять-шість партій зможуть отримати право на легальне існування!!!
Залишається сподіватися, що на Банковій до такого не додумаються...
І нарешті, слід згадати про Верховну Раду. “Нічого путнього не буде, буде парламент такий, яким він був протягом останнього місяця”, – така передноворічна заява Леоніда Кучми навряд чи передбачає приємні подарунки для народних
обранців. Після останніх переговорів із представниками парламентської більшості Президент однозначно дав усім зрозуміти, що він залишається прихильником імплементації всіх змін до Конституції, а не лише того, що стосується додаткових прав голови держави розпускати парламент. Хоча саме цього Президент, схоже, хоче найбільше, щоби не брати (його власні слова) в наступний рік той бруд, який супроводжував Україну останні десять років. А це вже не залишає жодних прогнозів, окрім одного: парламент мусить піти у відставку.
Описані вище кроки – це лише один із можливих шляхів подолання роздоріжжя, який (без перебільшення) означає посилення президентської влади.
|
|
