Витинанковий ex libreis Любові Процик
ТРАДИЦІЯ
Зоряна НАГІРНЯК
Альбом “Витинанки Любові Процик” представляє основні моменти мистецького натхнення художниці. У ньому можна знайти чимало орнаментів, а також сюжетів із парафразами з української літератури та історії. Окремі сторінки присвячено екслібрисами – досить оригінальним у техніці народної витинанки.
Любов Процик однією з перших 1982 року почала виготовляти книжкові знаки з паперу, а вже за 4 роки їх було зрепродуковано у книжці М. Станкевича “Українські витинанки”. Упродовж двох десятиріч
Л. Процик створила близько сотні книжкових знаків, які демонструвала на виставках: у 80-х у Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, у 1992-му у приміщенні Арсеналу, на хімфармзаводі. Перші виставки розкривали в такий спосіб “медичну” тему. Хоча тематика витинанкових екслібрисів Л. Процик різна: для музеїв (Музею народної архітектури і побуту, Музею Олекси Новаківського), збірок видатних діячів науки та мистецтва (Г. Смольському, о. Д. Блажейовському, М. Ільницькому, непересічних особистостей, які зустрінулися на життєвих дорогах автора.
Ось деякі з них: екслібрис С. Гординського – автора одного з кращих перекладів “Слова о полку Ігоревім”, на книжковому знаку художника й поета зображено князя Ігоря з русичами, над ними – затемнене сонце; екслібрис до 100-річчя С. Людкевича, де зображена ліра у формі підсвічника; екслібрис О. Горбача – автора 6-томної “Історії української мови”, на зображенні – розкрита книга з першою й останньою літерами кириличної абетки, навкруги – калиновий вінок; екслібрис
М. Ільницького, професора, доктора філологічних наук. В екслібрисі – співаюча мати (літературознавець видав збірку народних пісень, записаних з уст матері); посмертний екслібрис А. Будзана – знак пам’яті і пошани автора до наукового працівника Етнографічного музею у Львові. Він був першим, хто звернув увагу на витинанки Л. Процик і порадив продовжувати працювати в цьому виді народного мистецтва; а також екслібриси В. Свєнціцької, Л. Крушельницької, Р. Яціва, М. Станкевича. Л. Проць різноманітна у стилістичних пошуках. Техніка виконання її витинанок буває різна: дотримання симетрії
(т. зв. народна витинанка), асиметрія, а також поєднання цих двох прийомів. Широко використовуючи несиметричний метод, художниця прийшла до витинанкової графіки (екслібриси В. Глинчака, М. Колесси, Д. Цегельського).
Твори Л. Процик неодноразово публікували в республіканській та обласній пресі, використовували також у книжках, наукових дослідженнях. Про її творчість багато писали етнографи, мистецтвознавці, журналісти (М. Станкевич, Жовтень, № 12, 1983; Я. Коваль, Чарівне веретено, Львів, 1990) тощо. Чимало книжкових мініатюр Л. Процик ще неопуліковано: екслібриси Л. Каденюка – першого українського космонавта, Л. Храпливої-Щур – письменниці, громадської діячки у діаспорі, члена СПУ,
Г. Менкуш – бандуристки, Г. Стоцької – талановитої журналістки. До речі, її екслібрис гранично лаконічний: пульсує джерело східницької лікувальної води, з якого піднімається телевізійна вежа. Екслібрис доктора Степанії Пони зображає солістку ансамблю “Берегиня” в обрамленні калини і підкови. Цікавий композиційно екслібрис фармацевтки Марії Кліпки-Сидор: у кетягах калини змія над чашею.
Екслібриси Л. Процик несуть у собі позитивну енергію народної культури і мистецтва. У сюжетах часто зустрічається криниця, українська хата, вітряк, церква, журавель, калина. Черпаючи з віків духовність, екслібриси митця переносять її в наш час, розсіюючи поміж людьми. І лише багатий внутрішній світ, щедра уява і вмілі руки могли створити власний екслібрис
Л. Процик – ножиці, з яких виходять чарівне витинанкове плетиво. У статті “Дивоствори Любові Процик” (“Дзвін”, № 5, 1995), А. Данилюк так пише про цей екслібрис: “У своєму власному екслібрисі художниця зобразила ті чарівні ножиці, з яких виростає її диво-квітка, квітка любові до нашої культури, до України”.
Свого часу мистецтвознавець Х. Саноцька також тепло відгукнулась про творчість Любові Процик: “Творчість її вражає спонтанною щирістю, багатогранністю, несподіваною оригінальністю. За кілька років наполегливої праці над собою, пошуком та любов’ю до мистецтва вона зуміла довести техніку вирізування ножицями до ювелірної віртуозності”. Та, напевне, найбільшим визнанням для майстрині є слова-відповідь Олеся Гончара на присвячені йому екслібриси (на одному з них – собор): “Глибокошановна Любов Михайлівно! Дякую за добрі слова, за екслібриси (вони чудові), від душі вітаю Ваш справді народний талант”.
|
|
