Карнавальна (теле)ніч на зламі тисячоліть
ТЕЛЕБАЧЕННЯ
Юрко ЗЕЛЕНИЙ
А все-таки її немає! Ні, звичайно, вона має свою армію і флот з одним підводним іржавим човном, власну грошову одиницю, прем’єра, президента, 450 депутатів, державний кордон, прапор, гімн... І всупереч цьому – її немає. Є такий собі уламок, не більший від колишнього Союзу. Тому що в нову епоху, як показали п’ять загальнонаціональних телеканалів, Україна нічого свого не додала. А в Новий рік входила винятково з радянськими “фільмами”, піснями і танками радянських часів, московсько-жидівськими “тіпа” розважальними програмами, із широчезними – від вуха до вуха – усмішками і розмовами-веселинками про нещасливого хохла, які провадили російські актори (деякі з них “світилися” на кількох ТБ-каналах одночасно: Ненька, очевидно, своїх митців так і не нагодувала) із північно-ординськими зірками естради.
Куди не подивишся, звідусіль лине винятково “рідна” мова. Уся українська (за територіальною ознакою) телевізія, мовби злилася в єдиному пориві, щоб знову разом довести хохлам: ніякої України в ІІ тисячоріччі не було, а в ІІІ – не буде, усе це – історична, до того ж, невдала байка. Не Новий рік, а суцільна “Особливість синдрому національного імунодефіциту (СНД)”. Винятком був хіба що Перший національний, котрому сам Бог (і закон) велів “волати” українською мовою (прислівник – бандерівський, для тих, хто не знає). Яка зануда! Не радісне свято, а похорон. Про смаки, відомо, не сперечаються, але початок року, тим паче – тисячоліття уявляється як визначений набір, нехай умовних, але веселощів, а не пісень за упокій совкового типу.
Хто не згоден, із тим можу посперечатися. Ну-мо, поклавши руку на серце, пригадаєте хмільну Новорічну ніч: хильнувши сто грам горілки, ми співаємо “старі пісні про головне”, шкодуємо за “старими, добрими часами”, дивимося старі і вже нові російські фільми, зняті так, щоб усім своїм єством, кожним кадром вселяти ностальгію, якщо не за збройними силами СРСР (де служила переважна більшість зрілого чоловічого населення України), то за тим безпечним і безтурботним життям, яким ми неначебто жили. Від української багатовікової (Гм-Гм!) історії в “Золоте Тисячоліття” ми беремо зі собою лише “сало”, тому що навіть горілка на столі в нас – “російська”, а шампанське – “радянське”. І... насамкінець: ми, як не верти, у своїй більшості народ совковий. А мова – малоросійська, і це треба визнати. Узагалі її треба виводити з ужитку – тільки марними балачками переймаємось із накинутою нам націоналістами двомовністю. І кому вона, на біса, потрібна!
За весь нічний ефір пригадується лише один виняток: таке, щоб і по-сучасному і по-українськи – пісенька від “Танка на майдані Конго”, виконана в ефірі “Нового” каналу. Але це пролунало швидше як “прикра недоречність” новорічної ночі. І ще: нагадуванням про існування якогось горезвісного Заходу і Європи, куди Україна мовби рухається і рветься, була трансляція церемонії нагородження MTV Awards, така собі віддушина в сучасний світ. Я вже не кажу про те, наскільки якісно і зі смаком організовано це шоу: лише живий, не дивлячись на титули й особи, звук, позбавлене дешевої барви освітлення, повна відсутність недолугого офіціозу. Але це так показали задля демократії.
Що ж, друзі, з Новим Вас Радянським роком!
|
|
