АПОГЕЙ
А.Г.
Незалежні від мене обставини примушують мене припинити публікацію матеріалів із Архіву Галичанина. Саме тоді, коли я збирався оприлюднити найвідвертіші сторінки, обережно і без зайвого поспіху вивчаючи та редагуючи їх, на мою адресу надійшов лист, відісланий, як свідчили поштові марки і печатки, з Канади, зі славного міста Торонта. На конверті було відбито зворотну адресу однієї з діаспорних інституцій, і це, як я зрозумію, було прикриттям точнішої приватної адреси. Лист був короткий, напівофіційний, набраний на комп’ютері, з незначним “акцентом”. Оскільки за кілька місяців щотижневих публікацій моєї рубрики у мене з’явився більш-менш постійний читач, я почуваю себе зобов’язаним якнайповніше з’ясувати суть справи, тому публікую цього листа і прошу вибачення у його автора, якщо це не входило в його плани:
“До п. Віктора Неборака
Люб’язний добродію!
Наперед витаю Вас і Вашу родину з усіма святами, католицькими і православними!
При цій нагоді маю для Вас дві звістки – добру і практичну. Добра є та, що Ваш А. Г. знайшовся у нас – при здоров’ї, в пор’ядку, має працю, співає в церковнім хорі і переказує Вам витання і дяку, бо малисте терпіння до його писанини. Практична є та, що він хоче, аби Ви надрукували його твори окремою збіркою. Знає, що то трохи коштує, та як тільки заробить кілька зайвих соток, то передасть Вам кошти на друк.
Аби Ви мали певність, що моє письмо – не фальсифікат, зі слів А. Г. відказую Вам, що між тими його паперами є кілька жартівливих поезійок (гарно їх співає нам під гітару), записаних прозою, щоб Вам було цікавіше їх віднайти. Одна там є така – про кнайпу, файдуліфаї і подібне.
Ще раз бажаю веселих свят! Пильнуйте за Львовом! Чекайте на доляри!
Ваш щирий шанувальник Б. В.”
Отож, інтрига закручується! А. Г., який зник десь наприкінці червня двотисячного року з Києва, опинився в Торонті, але з Україною не хоче поривати зв’язків. Що більше, хоче видати свою писанину окремою книгою у Львові. Браво! Нарешті прийшло нове динамічне покоління, для якого місце перебування фізичного тіла не суттєве для духовного самовираження. Головне, щоби на батьківщині не забували! Та часи помінялися навіть у Львові. За “кілька зайвих соток” тут можна тепер видати (у вигляді стосу зброшурованого жовтуватого паперу) хіба з десяток тих “файдуліфаїв” тиражем 200-300 примірників. Отож, шановні пошуковувачі письменницької слави, якщо надумаєте зібратися з коштами, не забудьте додати ще одного нулика.
Я перепорпав іще раз папери А. Г. і справді натрапив на віршовані тексти, густо записані в рядок, стилізовані переважно під коломийки, один із яких – у контексті рейтингу львівських кнайп – видався мені вартим публікації в “Поступі”. Віршовані творіння відмежовувались одне від одного, очевидно, псевдонімом актора, котрий і виявився розшифруванням криптоніму А. Г. Я передрукував одну з поезійок порядково, і ось що з цього вийшло:
Агасфер ГАЛЬБА
Кнайпа
Ми зайшли в елітну кнайпу.
Фай-дулі-бабулі-фай.
Дали касієру в лапу.
Бий ґулі за рідний край!
Касієр за півціни нас –
фай-дулі-бабулі-фай.
Пика мала грізний вираз –
бий ґулі за рідний край!
Ми з собою мали пляшку.
Фай-дулі-бабулі-фай.
Всі шахрують в кнайпі тяжко.
Бий ґулі за рідний край!
Цьохлі ніжаться ліниво.
Фай-дулі-бабулі-фай.
Взяли ми собі по пиву.
Бий ґулі за рідний край!
В пиво вилили горівку.
Фай-дулі-бабулі-фай.
До горівки хтіли дівку.
Бий ґулі за рідний край!
А до дівки хтіли бійку.
Фай-дулі-бабулі-фай.
А до бійки треба вмійку –
бий ґулі за рідний край!
Ми всю кнайпу розтрусили.
Фай-дулі-бабулі-фай.
Є в руках ще трохи сили –
бий ґулі за рідний край!
Не думаю, що мені варто вдаватися тут до критичного розгляду цього витвору.
Та мушу визнати, що автор досить дотепно передав певну, як це не звучить парадоксально, патріотично-богемну грань нашої постколоніяльної дійсності.
Можливо, автор мав намір заповнити “батярську” нішу для аудіопотреб рідних кнайп? А може, просто вправлявся без ніякої конкретнішої мети. У будь-якому разі гасло “бий ґулі за рідний край” цілком на часі й може підбадьорити всіх нужденних, незважаючи на місце їхнього перебування. От лише неясно, кому бити ґулі – собі чи комусь іншому? Чи, може, і собі, й комусь іншому?
Напевно, принаймні дещо в цьому світі стається вчасно і на краще. Книгу Агасфера Гальби я тепер неспішно впорядковуватиму, чекаючи на нові від нього чи від його знайомих вісті.
До речі, сьогодні, коли християни грецького обряду пригадують пророка Аггея, дозволю собі зацитувати кілька речень, записаних ним, із Книги дванадцятьох пророків: “Ви сподівалися багато, а вийшло мало; коли ж ви принесли те додому, я його розвіяв. Чому? – слово Господа сил. Тому, що дім мій лежить у руїнах, а ви хапаєтеся кожен до свого дому” (Аг. 1, 9).
Щасливого третього тисячоліття, брати і сестри!
Віктор НЕБОРАК
|
|
