Таємниця колійових білетів
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
До 1939 року улюбленим місцем зимових вакацій львів’ян була мальовнича Ворохта. У цей неторканий куточок Карпат ще на початку століття можна було дістатися лише гірськими стежинами, і то влітку, а взимку снігопади відрізали Ворохту від цивілізованого світу. Та згодом австріяки проклали сюди залізницю, почали сплавляти Прутом ліс і заснували курорт для легеневих хворих. Та справжнього розвою курорт набув тільки у 30-х. Відпочинок у Ворохті ввійшов у моду разом із загальноєвропейською модою на здоровий спосіб життя. Тільки-но випадав перший сніг, готелі, вілли, санаторії, ковзанки і гірськолижні траси чекали навали клієнтів. Кожного уїк-енду курсували спеціальні туристичні потяги “Львів-Ворохта”, а чисельні туристичні бюра займалися бронюванням місць, залізничних квитків та організацією розривкових заходів.
Комісар Бонцьо, котрий уже кілька років не мав вакацій, віддавна мріяв про “вицєчку” до улюбленого курорту львів’ян. Аж раптом така нагода випала. Та поліцай не був би поліцаєм, коли б думав лише про безтурботний відпочинок. До Ворохти Бонця притягала загадкова смерть кабаретової зірки Аліції Ридлевої. І хоча Станіславівські поліціянти потрактували цю смерть як нещасний трафунок, щось Бонцеві в ній не подобалося. Знаючи, що паньство Ридль замовляло відпочинковий тур у бюрі “Плезір”, Бонцьо й собі вирішив звернутися сюди.
Директор “Плезіру”, пан Кіндзера, вискочив з-за бюрка і кинувся назустріч Бонцеві, прихопивши течку з рекламними проспектами.
– Яка мила несподіванка, пане комісаре! Шо би ви хтіли? А чи затишну віллу в горах, а чи покій у першорядному отелі? А як маєте проблеми зі здоровлям, то можу запропонувати повний курс лікування у “Гірському повітрі”: родонові ванни, масаж, електрика, аерарій...
Бонцьо загадково всміхнувся:
– Хтів би-м взяти такий самий тур, що його купляло паньство Ридлів.
Кіндзера відступив на крок назад і вхопився за серце:
– То ви вже чули про цей макабричний трафунок? Пан Ридль мав цудовний настрій, коли замовляв цей тур. Казав, жи нарешті вони з жінкою побудуть удвох. А за тиждень “Газета Львівська” кольпортувала, жи пані Аліція впала з балькону четвертого п’єтра і забилася на квасне ябко. То вельми зла рекляма для “Плезіру”. Іще зачнуть патякати, жи відправляємо клієнтів на вірну смерть.
– Наша бесіда буде дискретною, – заспокоїв директора Бонцьо. – Та ви мусите мені детально все вповісти. Знаєте, Ридлева не була жадна алькоголичка чи гістеричка, і в неї нігди не крутилася голова. Чи ви виділи її в ревії “Звізди над Львовом”? Вона пурхала по линвах, причеплених попід стрихою театру, і ніц їй не запоморочило.
Кіндзера помітно нервував і втирав піт носовичком:
– Та тутай ніц вповідати. Ридль купив повний тур у “Гірське повітря”: лікувальний програм, двомісний люксусовий покій на два тижні, тальони до їдальні першої кляси і колійові білети в обидва боки.
– Справді, ніц підозрілого, – кивнув Бонцьо. – А чи можу я глянути на конта від тої трансакції?
– Звісно, звісно, – Кіндзера шубовснув до бюрка і зашарудів паперами. – Ось, маєте. Усі папери тутай.
Бонцьо пробіг очима угоду між паном Августином Ридлем та туристичним бюром “Плезір”, де було зазначено всі надані бюром послуги. Усе ніби сходилося, тільки наприкінці угоди хтось примудрився поставити велику чорнильну ляпку, й останній рядок годі було прочитати.
– Стривайте, пане Кіндзеро, та ж ви казали, жи колійові квитки Ридль також замовляв у вас, а в договорі про це ані півслова.
Кіндзера хитнувся, як від удару батогом, і молитовно склав руки на грудях:
– Пане комісаре, пощадіт! Я б давно прийшов на поліцію, та ж компаньйони мені того не подарують. То я рішив нікому ніц не казати, хоч іно тоді, коли Ридль замовляв білети, запідозрив щось зле.
– То загадка цілої справи у тотих колійових білетах? – пошкробав потилицю Бонцьо. – Ага, я всьо второпав. Це доказ перша кляса. Ридля можна приарештувати вже нині.
А ви зрозуміли, яку таємницю зрадили колійові білети?
Відповіді наступного четверга.
Відповіді на кримінальну загадку “Газовий ватран”, вміщену у “Поступі” від 21 грудня:
Баригура і справді мав змогу отруїти свою жінку. Він дочекався, поки вона запалить камін і засне, тоді перекрив головний газовий вентиль, а потім знову його відкрив. У результаті вогонь згас, газ заповнив спальню, і нещасна Манця померла.
Л.А.
|
|
