Час, календар, життя...
Сергій КАЛІБЕРДА
Плине час. Хтось оглядається на минуле, хтось підраховує здійснене, хтось шкодує за марно прожитими роками. Час і досі залишається найзагадковішою фізичною категорією.
Римський календар
У римському календарі місяць марцедоній додавався через рік та вставлявся між 23 і 24 лютого, останнього місяця року. Робити вставки марцедонія та визначати його тривалість було доручено понтифікам – особливим жерцям, які рахували дні. Від них залежало, чи проголошувати новий рік, чи чекати більш сприятливого часу. Урешті-решт понтифіки так заплутали календарну систему, що самі не могли в ній розібратися. Реформу римського календаря та виправлення рахунку часу здійснив Юлій Цезар у 46 р. до нашої ери. Цей рік був найдовшим за всю історію людства і складався з 15 місяців (445діб). Але понтифіки знову заплутали справу: високосними вони призначали не кожний четвертий, а кожний третій рік. Їхню помилку виправив імператор Август у 8 році до нашої ери. На його честь сенат перейменував місяць секстіліс і додав йому тридцять перший день.
Високос
Римляни рахували дні місяця так, як і тепер, рахуючи, скільки днів лишилось до свята, канікул, відпустки. У кожному місяці римського календаря було три дні з особливими назвами: 1-е число – календи, 5-е (чи
7-е) – нони, 13-е (чи 15-е) – іди. Усі інші дні визначались так: 2-й день до березневих нон, 5-й день до квітневих ід. При введенні юліанського календаря додатковий день вставлявся перед 6-м днем до березневих календ, називався він “біс-сектус” – “двічі шостий”. Звідси виникло слов’янське слово “високос”.
1700-й, 1800-й та 1900-й роки не були високосними за григоріанським календарем, від чого різниця юліанського та григоріанського календарів збільшилась від 10 до 13 днів. 2000 року представникам східноєвропейських церков дещо “пощастило”: як за юліанським, так і за григоріанським календарем рік був високосним. Було б важко пояснити віруючим, чому, наприклад, Різдво Христове слід святкувати вже не 7 січня, а 8-го.
Різдво Христове
Рахунок років від “Різдва Христового” був запропонований 525 року нашої ери, або 241 року ери Діоклетиана (від року його воцаріння на римський престол) ченцем Діонісієм Малим. Діонісій Малий вважав потрібним замінити еру язичника Діоклетиана іншою, зв’язаною з християнством, й підрахував, що народження Христа відбулось 525 років тому, тобто за 284 роки до ери Діоклетиана (284 + 241 = 525), або 728 року від заснування Риму.
Автор календаря
Автором “григоріанського” календаря був італійський математик та лікар Луїджі Ліліо Гараллі (або Алоїзій Лілій, 1520 - 1576), викладач медицини університету міста Перуджі. Уперше проект календаря оприлюднив брат ученого Антоніо Ліліо, який також брав участь у розробці. Запропонований проект був
схвалений комісією та прийнятий папою Григорієм ХІІІ через шість років після смерті автора. У зв’язку з цим папа видав спеціальну буллу, за якою рахунок днів було пересунуто на 10 днів вперед, і після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня, а рівнодення знову випало на 21 березня. Цим була виправлена похибка юліанського календаря.
Похибки календарів
Середній юліанський рік на 11 хвилин 46,1 секунди довший від істинного тропічного року. За кожні 128 років 68 днів похибка юліанського календаря складає одну добу. Григоріанський календар, за яким ми живемо, також має похибку. Похибка в одну добу накопичується за 2735 років і поправку слід вводити у 1582 + 2735 = 4317 році. Різниця між справжньою та середньою сонячною добою, за якою ми живемо, досягає іноді 15 хвилин. Це пов’язано з тим, що Земля обертається навколо Сонця не по колу, а по еліпсу: на найбільшій віддалі від світила Земля летить повільніше, а на найменшій – швидше. Тільки 15 квітня, 14 липня, 31 серпня та 25 грудня справжній сонячний час співпадає зі середнім, і годинник, установлений за середнім сонячним часом, буде показувати в полудень 12 годину.
Недоліки існуючого календаря
Основні недоліки існуючого календаря полягають у недосконалості його внутрішньої системи. Дні тижня в ньому неузгоджені з числами місяців як у різних роках, так і в межах одного року. Важко визначати день тижня за датою навіть у межах одного року. Півріччя можуть містити 181, 182 та 184 доби, квартали 90, 91 та 92, місяці 28, 29, 30 та 31 добу. Це додає деякого хаосу в планування та економічні розрахунки, у складанні розкладів на транспорті та навчанні, у вирішенні хронологічних завдань. Протягом року багато “розщеплених” тижнів, дні яких припадають на різні місяці, а початки різних місяців припадають на різні і непостійні дні тижня. Від цього змінюється кількість робочих днів в одному місяці (від 24 до 27), а святкові дні “ковзають” всіма днями тижня, що викликає необхідність періодичних урядових постанов про перенесення недільних та вихідних днів.
Вічний календар
1888 року на конкурсі Французького астрономічного товариства здобув І премію вічний календар М. Армеліна. За його проектом, рік складається з 12 місяців, 4-х кварталів по 91 дню, тобто з 13 тижнів чи 3-х місяців та одного чи двох додаткових днів після 30 грудня та після 30 червня високосного року. Перший місяць кожного кварталу містить 31 день, а два інших по 30 днів. Перший день року кожного кварталу – завжди неділя, а число робочих днів у всіх місяцях однакове та дорівнює 26. Унаслідок розбіжності поглядів різних церков календар досі не прийнятий, бо таким чином порушиться безперервний рахунок днів тижня. У християн неділя буде випадати на інші дні тижня, в іудеїв зміститься субота, в мусульман – їхній святий день – п’ятниця. Разом із тим Другий ватиканський собор 4 грудня 1963 року більшістю у 2057 голосів проти 4 висловився за підтримку вічного календаря.
Нова доба
Спроби ввести нові ери, тобто новий підрахунок років, робились не раз. Наприклад, календар Омара Хайяма був введений в Ірані 1079 року та діяв до середини ХІХ століття. 1944 року Індія урочисто відзначила 2000-річчя сарматського календаря, за яким рахунок років починається з 57 року до н.е., а у південній Індії користувались календарем Сака, за яким рахунок років ведеться з 15 березня 78 р. н.е. Новий календар був запроваджений після Великої французької революції 21 вересня 1792 року. У радянських календарях було прийнято писати “47 рік Великої жовтневої революції”, або “30 років космічної ери”, яка розпочалась 4 жовтня 1957 року польотом першого штучного супутника. Зараз часто можна почути: “9-й рік незалежності України”.
Годинні пояси
Канадський інженер-зв’язківець
С. Флемінг запропонував розділити не тільки Північну Америку, а взагалі всю Землю на годинні пояси, по 15 градусів (1 година) в кожному, а за нульову лінію взяти Гринвічський меридіан. Усередині поясу час береться всюди однаковим, а на кордоні стрілки переводять відразу на годину вперед або назад. 1883 року уряд США прийняв ідею Флемінга, а наступного року на міжнародній конференції у Вашингтоні 26 країн підписали угоду про годинні пояси та поясний час.
Циферблат
Дванадцять поділок на циферблаті – пам’ять про вавилонських богів Шамаша та Сина, богів світла й пітьми. Принизити роль одного з них було неприпустимо, тому день й окремо ніч ділились на 12 рівних частин. Улітку денні частини були більші від нічних, взимку – навпаки, ще й день від дня змінювались. Вавилонянину наш рівномірний поділ доби на 24 години здався б страшним святотатством.
Подорожі в часі
Простір-час, в якому ми існуємо, є чотиримірним. Три складових описують простір, а четверта складова – час. Фізики стверджують, що закони Всесвіту не змінюються від зміни напрямку руху; зовсім інша ситуація при русі у часі вперед чи назад. Наслідок ніколи не випереджає причини. Видатний фізик-теоретик сучасності, Нобелівський лауреат, Стівен Хокінг увів поняття “стріли часу”. Для розуміння її природи він описав термодинамічну, космологічну та психологічну стріли часу та довів, що напрямки всіх трьох співпадають. Якби хоч одна з них мала інший напрямок, був би іншим Всесвіт або була б іншою наша уява про нього. Сьогодні не існує жодного явища або закону природи, який свідчив би про можливість зворотного бігу часу або про можливість подорожей чи стрибків у часі.
Тривалість життя
Шведські та американські демографи у спільній роботі виявили, що максимальна тривалість життя рік від року зростає без яких-небудь ознак досягнення межі. Цей результат спростовує оцінки вчених, що людина може жити не більше 115-120 років. Дослідники проаналізували акти народження та смерті у Швеції, де з давнини ведеться зразкова демографічна статистика. Максимальна тривалість життя збільшувалась кожні 20 років на один рік, жодного разу не спускаючись нижче рівня, досягнутого за минулий рік. А з 1970 року темпи її приросту навіть зросли у два рази. Якщо тенденція збережеться, то в кінці третього тисячоліття людина зможе жити 200 та більше років. Нагадаємо, що біблійний Адам жив 930 років. Збільшення максимальної та середньої тривалості життя спостерігається не тільки у Швеції, але й в інших розвинених країнах.
Головними причинами росту демографи вважають систематичне покращення санітарних умов та якості питної води, успіхи в боротьбі з інфекційними хворобами, з досягненнями у розумінні сердечно-судинних захворювань. Там, де систематично порушуються права людини, де виникає атмосфера залякування, люди отримують стрес, який руйнує клітини мозку та скорочує тривалість життя.
|
|
