Останні дні тисячоліття
МЕЛЬНИК
Минає рік, століття, тисячоліття... Варто би підводити якісь підсумки та компонувати прогнози на майбутнє. Яким воно буде? Хто його знає.
Принаймні не лякають нас нині катаклізмами через “проблему 2000 року”, на якій дехто добряче заробив рік тому. А хто тепер про це пам’ятає? Цікаво, чи буде хтось іще пам’ятати за рік чи за два про аудіокасети, що раптом стали загрозою для “конституційного” ладу в державі.
Можна лише поспівчувати такій державі, яку легко розвалити кількома десятками метрів тоненьких плівочок, записаних десь під канапою. Державі, в якій уже другий тиждень не можуть знайти правового механізму зняття з посади членів уряду. Верховна Рада рекомендує Президентові декого послати у відставку. Той хоче перекласти “брудну роботу” на прем’єра, марно чекаючи подань у відставку від самих міністрів.
Віктор Ющенко зайвий раз висловлює очевидні для всіх речі, що “сьогоднішній перебіг подій навколо зникнення журналіста свідчить про те, що ряд державних структур не виконав або ж виконав неякісно свої функції. Це дискредитує державну владу в Україні та її окремих представників. Своїми діями чи радше бездіяльністю вони не лише не захистили Президента України, а й підставили його. Отже, йдеться про морально-політичний аспект подій. З метою підтримки державного процесу ці посадові особи повинні насамперед переговорити з Президентом України і прийняти самостійні морально-етичні рішення, як їм підказує їхній обов’язок і перед Президентом, і перед народом України...
Уряд стурбований тим, що в деяких коментарях, які звучали останнім часом з уст секретаря РНБУ та деяких народних депутатів, а також у діях окремих політичних лідерів простежується прагнення сфальсифікувати обставини і перекласти політичну провину в цій історії на уряд України. Замовляються в підконтрольних і оплачуються в закордонних (особливо російських) засобах масової інформації матеріали, що спотворюють правду, або ж просто відверті фальшивки”.
Уряду, якому майже рік доводилося балансувати на лезі бритви, вдалося нарешті відвернути від себе критичні стріли, бо всі заклопотані довколакасетною боротьбою. Майже ніхто і не помітив, що Міжнародний валютний фонд відновив кредитування України, що практично не вимикають цієї зими у Львові світло, і курс долара щодо гривні стабільний уже кілька місяців.
І все це робиться тихо, без зайвих галасу та метушні, яка характерна для всіх заходів, позначених присутністю гаранта Конституції. Чомусь найбільшою опорою Президента стали особи, котрі порушують основні положення тієї ж Конституції.
Бодай тим, що сидять на двох кріслах, які належать до різних гілок влади.
Але хто би на то зважав, коли треба “захищати конституційний лад”? А в Україні, щоби щось захищати, потрібен гетьман. І тут завжди знаходяться вірні козаки, готові запропонувати гетьманські клейноди новому “рятівникові нації”.
Згадаймо, хто удостоювався цієї честі за останнє десятиліття. Чорновіл, Мулява, Білас, Кучма... Хто буде наступним у цьому гетьманському реєстрі? А бідні галичани ще нещодавно голосували за генерала Івана Біласа від “Національного фронту”, який тоді обіцяв притягнути до відповідальності й покарати “зрадників національних інтересів, корумпованих можновладців...”.
Національно-демократичні сили на Галичині, фактично, залишилися цього разу на марґінесі політичного життя України. Віддавши ініціативу “червоним і рожевим” в опозиційності, з другого боку якось і не хочуть занадто виявляти вірнопідданські почуття. Лише тихенько декларують свою підтримку “уряду реформаторів”. Якби уряд розраховував лишень на цю підтримку – то давно б уже “загримів”.
Ми якось забуваємо, що всі ці ігрища – лише вершечок тієї “льодової гори”, якою дехто хотів би просто, як колись “Титанік”, розтрощити Україну і пустити нашу державу, націю, культуру на дно. Звідки вони вже ніколи не піднімуться.
Насправді точиться жорстока війна за виживання нації, в якій супротивники не гребують жодними засобами. У якій вибивають з наших лав ґонґадзе, білозорів, гетьманів, чорноволів... І ніхто не може сказати, хто буде наступний...
Не можу стриматись, аби ще раз не зацитувати Віктора Ющенка: “Нам варто зупинитись і досягти політичної консолідації. Потрібно, щоб Україна витримала екзамен на демократію і вийшла з цього випробування сильною, а не знесиленою. Нам надано – можливо, востаннє – унікальний шанс твердо стати на ноги завдяки економічному зростанню, якого ми всі досягли за цей рік. Ми не можемо і не повинні втратити цей шанс”.
Бо справді, тоді й у наступному тисячолітті ми будемо надалі “вічно відсутніми”, як було у більшій частині тисячоліття, що минає.
Тож дай нам, Боже, мудрості й сили, щоби зробити наше життя гідним цивілізованих людей – християн і європейців!
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
