У поклоні перед свічами добра
КОНЦЕРТ
Яким ГОРАК
Яку шанобливість я повинен мати для своїх учителів,
з такою ж повинен схилятися
в поклоні перед учителями
всього роду людського, перед тими, хто щедрою рукою засівав
нам перші зерна всякого добра... Шаную їх і – хай лише почую
якесь із цих славних імен –
побожно встаю.
Луцій Анней Сенека
Ця думка давньоримського стоїка підсвідомим лейтмотивом проходила в “Різдвяному музичному дарунку”, що його традиційно напередодні Нового року запропонував Львівський камерний оркестр (керований творчим тандемом М. Скорика та А. Микитки) у концертному залі ім. С. Людкевича.
Насамперед тому, що на концерті мало відбутися нагородження орденом “За заслуги” І ступеня та золотою медаллю Академії мистецтв України Патріарха української музики, професора, академіка, народного артиста України М. Колесси. З незалежних об’єктивних причин нагородження не відбулося (Президентський намісник відбув у справах зі Львова), але факт було доведено до відома присутніх і останні, побожно вставши (як і радить Сенека), вітали Високодостойного Професора щирими оваціями.
По-друге, участь у концерті таких авторитетів різних ділянок музичного мистецтва, як народні артисти України І. Пилатюк (диригент) та Л. Шутко, доктор мистецтвознавства Л. Кияновська, будила незаперечний інтерес усіх, а особливо студентів-музикантів, які, слідкуючи за кожним порухом своїх учителів на сцені, самі мимоволі навчалися і переймалися ще більшою до них шанобою.
По-третє, весь концерт став своєрідною виконавською монографією з творів Й. С. Баха – композитора, якого, без перебільшень, можна віднести до категорії “учителів всього роду людського” і визнати одним із найвизначніших композиторів тисячоліття, що минає. Та дана програма монографічна не лише тому, що представлено твори одного композитора. За винятком кантати, більшу частину програми склали твори одного жанру творчості композитора – скрипкового концерту.
Рідко презентуються з львівських концертних сцен кантати Баха, а дарма, бо цей жанр широко представлений у творчості композитора (понад 300 творів) і загалом маловідомий навіть музикантам. Таку рідкісну нагоду почути одну з Бахових кантат мали слухачі цього вечора. На жаль, ані в програмці концерту, ані в анотації доктора не було подано перекладу заголовка кантати (Non sa she sia adore), щоб зрозуміти, про що в ній йдеться – і, відповідно, якого спрямування (світського чи духовного) вона є. Проте ця не така вже й важлива деталь повністю компенсувалася красою самої музики та яскравістю виконання, в якому до оркестру долучилися
М. Семотюк (флейта) та А. Ковалко (сопрано). Особливої відзнаки вартує працьовитість співачки, адже протягом останнього місяця це третій поспіль її концерт, причому щоразу з новими і новими творами. Варте подиву її тяжіння до універсальності, багатогранності репертуару, якісна несхибність і повноцінність кожного її виступу. Не був винятком і цей. Прийнятною також видалася інтерпретація одного з найпопулярніших скрипкових концертів
Й. С. Баха – концерту ля мінор, де солісткою виступила Оксана Андрейко.
Концерт для двох скрипок прозвучав із неприхованим молодечим темпераментом у виконанні лауреатів міжнародних конкурсів А. Пилатюк та О. Каськіва. Визнаючи загалом артистичну вдалість виконання, зауважимо одну суттєву деталь: у концертах Й. С. Баха, як і загалом у класичних концертах із солістською групою однорідних інструментів (в даному раці – скрипок), вельми цінується однаковість манери виконання в цілому й абсолютна ідентичність штриха у різних солістів зокрема. У пропонованому виконанні така ідентичність не була витримана до кінця і особливо вразила в цьому відношенні повільна частина концерту. Не беремо цього виконавцям за зле (можливо, таким був їх задум для яскравого показу особистості соліста), але дотримання штрихової ідентичності вище підняло б художній рівень інтерпретації і було б стилістично більш переконливим і виправданим.
Кульмінацією вечора, як і очікувалося, стало виконання мі-мажорного скрипкового концерту народною артисткою України Л. Шутко, яка вже вкотре дивує нас високою виконавською майстерністю, достойною одного з небагатьох в Україні лауреатів конкурсу ім. Й. С. Баха в Ляйпцігу. Слухачі довго не відпускали солістку зі сцени, обдаровуючи її квітами і домагаючись повторити бодай одну із частин. Врешті, фінал концерту таки було повторено, але з незрозумілих причин – у скороченому варіанті...
На завершення додамо, що такі величезні маси слухачів, які зібрав цей концерт, рідко можна побачити у стінах філармонії. Очевидно, “учителі всього роду людського” своєю мистецькою мудрістю ще привертають увагу широких слухачів – і це тішить. Тим більше тоді, коли, за порадою Сенеки, вони не лише побожно встають, почувши імена тих “сівачів добра”, а й терпеливо стоять протягом усього концерту через відсутність у залі вільних крісел.
|
|
