А я можу кинути школу
Розмови на Святого Миколая
НАЩАДКИ
Наталя ЧУХНО
Хто сказав, що діти – це не люди (або нелюди), нехай перший кине в мене камінь. Діти – люди. Люди – квіти. Відомо, на чиїй могилі і надія майбутнього, щасливіші нащадки, щось там іще...
Власне, маємо Миколая. І що воно робиться поміж “купкою виродків”? (Так іноді називають тринадцятилітніх учителі).
“А що? Робити щасливий вираз обличчя? З наївним подивом: а що тут відбувається? Демократія. Мені не платять, я не навчаю. І мала я на увазі вас усіх...”
Отож-бо й воно. На голому ентузіазмі працювати ніхто не буде. Не ті часи.
Народних просвітителів забажали? Нема дурнів. За все треба платить. І за помилки. Хто платить? Крайні. Наразі – діти.
Він належить до тих, про кого складають анекдоти. Типовий Пєтєчка. Зловити в позаурочний час – не вдається. Доводиться іти до школи. Усередині ница думка: добре, що мене вже тут немає. Отже, як діє казарма! На нього школа загалом не впливає. Не має впливу ніякого. Вона сама собою, він – сам собою. У нього купа справ. Справ тринадцятилітнього. Школа – п’ятий кут. Так, між іншим. Туди можна загнати. Нагайкою.
У вчителів волосся дибки від жаху. “Вони ж нічого не роблять... А на тестуваннях списують...” Раз списують – є в кого списати. Це значить, хтось щось таки робить. Як правило, робить один. А решта “пасеться” за чийсь рахунок.
Розмова наша точиться... Як завжди. Щось на кшталт: “У тебе у вухах вата, чи кізяки?!” – “Фільтруй базар, поки дишеш!” – “Треба попрацювати над тим, як зробити з тебе людину...” – “А я люблю тварин”. – “Я що, в океан дебілів попала?” – “На себе глянь”. – “А по попі?” – “А по морді?”
Люблю цю давню дружбу вчителя і учня...
– Що ти хотів на Миколая?
– Плеєр.
– Хочеш, свій подарую? (безсовісний жарт).
– Сховайся зі своїм трактором.
– Ким ти хочеш бути?
– Касманафтам...
– Це я вже чула. Серйозно. Вважай, що жуйку ти вже заробив.
– Сама їж свою жуйку. Не знаю я, “мамусю”, ким хочу стати.
– То тобі й учитися не треба? Чи трохи теє..?
– А нам нічо не задають.
– Тобі у школі цікаво? Чи тільки на перервах?
– Ата! І на перервах, і на уроках. Особливо останнім часом. Сьогодні вчитель з укрмови каже: “Давай щоденник!” – “Я не маю”. Він трусить мій рюкзак. Коротше, усе вивалив. А потім каже: “Поскладай!” Я йому: “Ви витрусили, ви й поскладайте”. Він мене по вусі як трісне! Придурок. Наша класна нас не витримала – до Італії поперла...
– Це третя чи четверта?
– Третя. Нас ніхто брати не хоче. Перша до Ізраїлю від нас втекла, друга відмовилась – десятою дорогою обходить, оце, третя – до Італії вшилася.
– А решта вчителів? Нормально до вас ставляться?
– Та-а, нормально... Як коли. Недавно такий прикол був: вчитель узяв за шкварки малого – і як швирне... Той скользив метрів п’ять по підлозі. Наші всі заходились.
– А яким мусить бути учитель? Такий справжній-справжній?
– Як влітку в таборі. У нас такий каок був. Тридцять раз на одній руці віджимався. Ми, якщо провинилися, повинні були п’ять раз навколо табору оббігти. А ще... Ну-у... Такий, як діти. Щоб легко було з ним. Щоб різні ігри організовував, розказував цікаво...
– А ти б тоді вчився?
– Ата.
– Брехло...
– Я б старався.
– Розкажи анекдот на шкільну тему.
– Е-е... Ну-у... Мама каже до сина: “Нам треба економити. От, тато кинув пити, я кинула курити...” – “Ну, я можу кинути школу...”
|
|
