BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 21-27 ГРУДНЯ 2000 року |

Концепція розвитку Львова

При написанні концепції розвитку Львова, запропонованої 2-го грудня ц.р. для обговорення на конференції, ми виходили з трьох постулатів. По-перше, Львів є місто, що береже і вшановує тих, хто були його Гідними. І хоча б тому, що Львів є неповторний, неповторними були його найгідніші Громадяни. По-друге, Львів має своє, не запозичуване деінде обличчя і покликання. І по-третє, розвиток Львова неможливо уявити, не зрозумівши собі його смисл та призначення. Відтак, пропонуємо на Ваш критичний розгляд наше бачення розвитку Львова.

Сьогодні концепції розвитку більшості міст України спрямовані загалом на забезпечення мінімального стандарту цивілізованого життя. При цьому можна часто спостерігати підміну понять “розвитку” поняттями “виживання”.

Звичайно, для нормального існування необхідними є комунальна (вода, тепло, світло, утилізація відходів) та комунікативна (транспорт, зв’язок, інформатика) інфраструктури, гарантований рівень безпеки життя (правоохоронні та антикризові служби) і здоров’я (медицина та екологія). Але треба розуміти, що все це є лише найнеобхіднішими передумовами існування. Роль і функції значимих міст далеко не зводяться до забезпечення лише мінімальних стандартів. Чи не найважливішою особливістю таких міст було і завжди залишається створення умов для найповнішої реалізації особистості. Зрозуміло, що в тій чи іншій мірі реалізувати себе можна всюди, навіть далеко поза цивілізаційними центрами. Проте лише значимі міста надають повновартісний спектр можливостей для всіх мешканців, оскільки концентрують у собі необхідні традиції збереження цінностей і тим самим заохочують до пошуків нового “продовження” міста. Можливим це стає лише завдяки творчості та забезпеченню відчуття присутності у суспільно-культуральному процесі. Ця особливість набуває особливої ваги саме сьогодні, коли на наших очах витворюється новий економічний, культуральний, суспільний і смисловий уклад постіндустріального світу. Потреби буденного, простого побуту тепер як ніколи переплітаються з безпосереднім доступом до духовних вартостей і разом з ними визначають найважливіші стандарти комфортного життя. А забезпечення комфорту життя, в свою чергу, стає вагомою і прямою інвестицією економічного розвитку, бо головним чинником його сьогодні стає людський капітал – вільна і реалізована особистість. Відтак, забезпечення базових потреб (вода, тепло, комунікації etc.) міського мешканця та можливостей його духовного розвитку як індивідуальності, що здатна успадкувати традиції міста, набувають одне відносно одного значення “інструменту та завдання” старатегічного планування міста.

Для того, щоб використати шанси, які нам дає майбутнє, і краще підготуватися до знаних та незнаних проблем у середньо- і довготерміновій перспективі, потрібно перш за все усвідомлювати як набуті впродовж історії традиції, так і тенденції сучасності. Культурна спадщина і майбутня атмосфера міста повинні постійно вловлювати та віддзеркалювати світові та локальні напрямки розвитку.
Фактично, для кожного мешканця це означає необхідність розуміти і відчувати закладену в місті місію, природне покликання Львова.

Покликання Львова

Для побудови внутрішньо несуперечливої та якомога природнішої концепції розвитку Львова необхідно перш за все сформулювати провідну мету його перспективного планування. Варто підкреслити, що будь-який стратегічний розвиток можна задати двома шляхами: або нав’язувати його мету “ззовні”, у вигляді єдино можливого, безальтернативного варіанту, або ж виводити цю мету з внутрішнього призначення, укоріненого в традиціях міста. Ідеальним варіантом розвитку може розглядатись така ситуація, коли зовнішні імпульси розвитку співпадають з його внутрішньою логікою. Прикладом домінування нав’язаної зверху мети може служити післявоєнне генеральне планування міст СРСР, у тому числі Львова, де наголос на надмірну індустріалізацію слід вважати штучним, оскільки її темпи та галузева специфіка не відповідали об’єктивним та традиційним спроможностям міста. В результаті Львів почав втрачати своє обличчя, а, крім того, неврахування внутрішніх спроможностей міста призвело до низки екологічних проблем та побутових незручностей і, врешті-решт, до зниження комфорту і безпеки мешканців. З кінця 80-х років, після кардинальних змін зовнішнього суспільно-політичного життя, місто не зуміло стратегічно переорієнтуватись щодо нових реалій оточуючого світу, інерційно рухаючись старим руслом.

Проте природна еволюція міста протягом останнього десятиліття унаочнює, що при відсутності зовнішнього підживлення заданої мети подальша механічна і необдумана реалізація перестає бути вектором розвитку. Відповідно, намагання втиснути нові напрями розвитку в русло старих концепцій стають відчутним гальмом. Відтак, потреба подальшого ефективного розвитку міста вимагає чіткого та ясного розуміння природних процесів, а ці процеси обумовлені внутрішніми вартостями міста . Відомо також, що вартості є тією найважливішою константою, яка, перш за все, пов’язує місцеві традиції з перспективами глобального поступу. Розуміння цього набуває особливої ваги при прогнозуванні суспільного стану міської громади майбутнього.

Таким чином, природним руслом розвитку Львова є реалізація покликання міста, закладеного його вартостями та традиціями. Тому побудова концепції стратегічного розвитку Львова неможлива без усвідомлення притаманних йому особливостей, які можна описати системою таких взаємопов’язаних понять: на тлі, в середовищі сформованої століттями побутової естетики міста чітко вимальовуються специфічні його риси, які ми окреслюємо поняттями метрополійності, ідентифікаційності та освітності.

Отож, ми вважаємо, що специфічним фоном, чи тлом, Львова є його “побутова естетика”. Під цим ми розуміємо природне поєднання чи навіть співіснування усталеного впродовж століть порядку Півночі з розкутою естетикою Півдня.
Порядок історичної забудови визначався значною мірою чіткими нормами Магдебурзького права з характерними елементами щоденної побутової функціональності, толерантного співіснування в умовах компактного і раціонально спланованого проживання. Крім того, північні впливи проявляли себе у стриманості та поміркованості ренесансово-барокової естетики міста.
Сама ж естетика, однак, формувалась у руслі італійської архітектурної традиції з її особливими канонами розкутої краси. Разом з тим, слід наголосити, що львівській архітектурі зовсім не притаманне те специфічне наповнення, яке характерне для імперських міст і яке спрямоване на пригнічення особистісних проявів індивідуальності. Таке архітектурне середовище побутової естетики з її неповторною мовою кам’яниць і відчуттям буденного життя задає специфічні рамкові умови, які прийнято називати львівською урбаністичною традицією. Традиція ця несе в собі особливу для міста символіку та архітектурну мову, яка ясно розпізнаються вже багатьма поколіннями вкорінених міщан. У повсякденному житті це і має назву “обличчя Львова”.
Такий характер міста видається закономірним: географічне розташування Львова на північно-південному Европейському вододілі визначає його цілісний (фоновий) історичний розвиток.

Отже, побутова естетика Львова є тлом урбаністичного образу міста, матрицею його системного розвитку.

Риси обличчя Львова визначаються системною конфігурацією трьох взаємопов’язаних базових елементів-понять: “метрополійність” – “ідентифікаційність” – “освітність”.

Ці поняття ми розуміємо так:
* Метрополійність – як центр окремішньої території в географічному і/або етнічному сенсі, що притягає певні суспільно-політичні і культуральні активності.

У найбільш загальному розумінні метрополійність сьогодні означає місце концентрації творчих еліт, створення умов для генерування нових ідей та “культуральних мутацій” для вироблення визначальних і відповідальних рішень регіональної, понадрегіональної чи цивілізаційної значимості.

Відтак, метрополійність Львова слід розглядати у трьох масштабах.

У вимірі Галичини – зосередженням інституцій та закладів вищого рівня послуг (управління, комунікацій, культури, освіти, медицини, спорту etc.), що природним чином випливає з розміру і розташування міста, згідно з теорією центральних місць. За цією теорією, метрополійні центри заощаджують час і ресурси для отримання довколишнім населенням специфічних і якісних послуг (у широкому розумінні цього слова), а отже, і для самореалізації. Відповідно, впродовж всієї своєї історії Львів будував себе як галицька метрополія.

У вимірі України – унікальністю Львова як єдиного в державі великого європейського міста, по-перше; як єдиного україномовного урбаністичного центру, по-друге; як центру Української Греко-Католицької Церкви, по-третє.
Відповідно, Львів задає европейськість української традиції.

У вимірі Европи – архітектурно-ландшафтним характером міста, географічним розташуванням та потенційним лідерством у вибраних галузях науки, мистецтва і технологій. Відповідно, Львів у нашому розумінні – мала метрополія.

* Ідентифікаційність розуміється нами як центр кристалізації самототожності та самоусвідомлення спільнотної приналежності всіх його мешканців.

Процеси ідентифікаціії, з нашої точки зору, відбуваються в двох напрямках:
З одного боку, Львів є містом, яке фокусує культуру та самоусвідомлення всіх етнічних груп, які в ньому проживають, або, іншими словами, кристалізує етнічність мешканців у широкому сенсі цього слова. Прикладом, що не вимагає додаткових пояснень, є історія галицького українства з часу заснування міста: будучи на периферії української етнічної території, Львів, тим не менше, з більшою чи меншою виразністю залишається чи не найвагомішою метрополією українства. Подібним чином, будучи упродовж тривалого часу східним пограниччям Речі Посполитої, Львів сприймався як невід’ємний, “усхіднений”, елемент польськості з його специфічним фольклором, особливим діалектом та побутовою естетикою. У цьому ж контексті зрозумілішим для нас стає відоме значення Галичини і Львова для самоусвідомлення і самоповаги широко представленої тут єврейської общини. Нині аналогічні процеси відбуваються у численній російській спільноті Львова: зі зміною її соціально-політичного статусу відчутними стали процеси, спрямовані на згуртування та етнічну інституталізацію росіян, що в такій мірі не відбувається на Сході України. Львів, отже, будучи на периферії сучасного російськомовного світу, стає одним із значимих елементів (“узахіднених”) самоусвідомлення російської тотожності.

Рівно ж дещо парадоксальним, на перший погляд, може виглядати загальновідомий факт, що поза межами Львова представники будь-якої етнічної спільноти міста в першу чергу співвідносили себе зі статусом львів’янина.
Однак з позицій соціо-психологічних процесів цей парадокс знаходить зрозуміле пояснення: Львів, як місто з багатовіковою традицією, є настільки сильним суспільним “магнітом”, що нерідко для його мешканців він стає у зовнішніх стосунках дуже сильним ідентифікаційним чинником. Якщо у внутрішніх, “міських”, стосунках спостерігаються зазначені процеси культурально-етнічних диференціалізацій та структурування, то поза його межами Львів, як матриця для всіх психологічно укорінених його мешканців, має безумовно інтегруюче значення. В побутових ситуаціях часто спостерігаються своєрідні переплетення: галичани, розмовляючи українською, російською, польською та навіть німецькою мовами, легко розпізнаються завдяки характерним галицьким діалектизмам; росіяни, щоб підкреслити свою “львівськість”, на східній Україні можуть розмовляти українською мовою (у їх російській мові нерідко навіть спостерігаємо включення тих же галицизмів); рівно ж львівські поляки вирізняються галицизмами в мові.

Отже, впродовж всієї його історії ідентифікаційність Львова, поряд з посиленням культурально-етнічних тотожностей усіх представлених у місті спільнот, посилює водночас самоприналежність всіх мешканців цих репрезентантів зі Львовом (“львівська ідентичність”).

Освітність – непохитна мета раціонального обґрунтування власної ролі і місця у часі та просторі. В сучасних умовах постіндустріального світу таке абстрактно-узагальнене розуміння освітності набуває конкретного, майже виробничого значення, стаючи найвагомішим чинником людського капіталу. У свою чергу людський капітал нині визначає поступ у всіх сферах суспільства, навіть витісняючи в економічній сфері роль традиційного фізично-фінансоваго фактору.
Тут вже освітність треба розуміти не у вузькому значенні, як передачу систематизованого знання та фахових навиків, а значно ширше, як трансляцію з покоління в покоління ціннісних орієнтацій, мотивацій і стереотипів поведінки, а також творчих імпульсів.

У всіх вказаних площинах Львів упродовж багатьох століть був центром притягання не тільки для Галичини. Прикладів можна наводити багато: з одного боку, такі традиційні заклади, як відомий усій Европі університет, з іншого боку – унікальні інституції Ставропігійського братства, НТШ чи “Просвіти”.
Парадоксальним проявом освітньої матриці Львова за сорок років радянсько-комуністичного режиму, очевидною метою якого була уніфікуюча русифікація, стало виникнення потужного джерела освіченого українства.
Планова індустріалізація вимагала освічених фахівців, реалізація ідеологічно-пропагандистської культури – вищих навчальних закладів локально-метрополійного характеру. Але традиційна матриця Львова виявилась сильнішою і спрацювала на формування українізаційних процесів. У цьому контексті виявляються позитивні аспекти повоєнної численної міграції населення до Львова.

Однак чи не найяскравішими проявами прагнення до освітності як раціонального обґрунтування власної ідентичності залишаються приклади міжвоєнного українського Таємного університету та повоєнної підпільної греко-католицької семінарії. Це ще раз підтверджує непохитність фактору освітності Львова навіть в умовах несприятливого або й ворожого оточення. Очевидно, тому, незалежно від різноманітних зовнішніх чинників, теперішніх і непередбачуваних, дія цього фактору буде проявляти себе і в майбутньому.
Отже, реалізація освітності як мети забезпечує львівську споконвічну утопію ідентифікаційної метрополії.

На відміну від фону, окреслена нами фігура Львова розміщується на осі Схід – Захід. Таке розміщення було і залишається визначальним чинником духовно-культурального розвитку на цивілізаційному перехресті Евразії.

Всі вище означені особливості Львова унаочнюють історичний романтизм міста; традиційно кожне значиме місто засобами архітектурної мови витворювало власний міф-утопію. Окреслені нами сутнісні характеристики Львова є матрицею його історичного призначення. Незалежно від історичних обставин, вони будуть проявляти себе у тій чи іншій формі власного самовідтворення. Очевидно, однак, що в умовах тривалої дії деструктивних факторів та відсутності джерел поповнення внутрішніх ресурсів описана матриця Львова, як і кожна система, що існує за рахунок самовідтворення, рано чи пізно може розчинитися в хаосі.
Тому стратегію розвитку міста необхідно розробляти з урахуванням тенденцій його природної еволюції в контексті сучасних локальних та світових процесів.

Виходячи з цього, окреслена схема дозволяє визначити пріоритетні стратегічні завдання розвитку міста в умовах обмежених ресурсів.

З історичного (традиційного) покликання Львова постають його три найважніші завдання.
1. Завдання посилення метрополійного центропритягнення міста
2. Завдання утвердження “львівської ідентичності”
3. Завдання плекання освітності та розвитку особистості.

Наслідком реалізації цих завдань невідворотним буде підвищення добробуту його мешканців, більше того, найлегший шлях до підвищення добробуту – саме через реалізацію окреслених завдань. Робота над реалізацією цих стратегічних завдань, що витікають з особливих і непересічних вартостей Львова, є, на наш погляд, визначальним і найприроднішим способом творення умов для сталого поліпшення якості життя його мешканців. Ці три принципового значення завдання мають бути основою стратегічного тяглого розвитку міста. Розвитку таких визначальних сфер, у рамках яких слід окреслювати конкретні напрями програмних активностей та способи (механізми) їх інвестиційного забезпечення.

Орест Друль,
Юрій Зима,
Андрій Садовий,
Олександр Фільц
Інститут розвитку міста

POSTUP - ПОСТУП
№208 (652),
21-27 ГРУДНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Прощання без сліз
·Львів теж за "Україну без Кучми"?

ПОГЛЯД
·Місто, яке любить Миколая
·Що приносить нам Миколай?
·Різдвяна історія

ПОСТУП З КРАЮ
·Хроніка новітнього опору
·МВФ відновив фінансування України

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Нетаньягу сходить з дистанції
·Млявий апокаліпсис
·Замах на віце-мера Москви

ГАЛИЦЬКИЙ ПОСТУП
·Як обирають Главу Української Греко-Католицької Церкви?
·Газовий ватран

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

СВЯТА У ПОСТУПІ
·Як ми на Андрія ворожили
·Нашим найменшим на день святого Миколая

КАЗКОВИЙ ПОСТУП
·Смак різки від Святого Миколая

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПОСТУП
·Концепція розвитку Львова

АРТ-ПОСТУП
·Золотория у лінотипах
·"Прометею" вогню не забракне
·Колекція Сергія Косенка

СПОРТ-ПОСТУП
·Чемпіонат Італії - під загрозою
·Ромаріо повертається в Европу
·У Луїша Фігу - "Золотий м"яч"
·"Динамо" таки позбувається Деметрадзе
·Левицького дискваліфіковано
·Пам"яті великого тренера

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·"Поступ" і "Фільтр" роздають призи, або Чому варто передплатити "Поступ"?
·ГОРОСКОП