Як синтезувати голос Президента
Експертиза аудіозаписів, оприлюднених Олександром Морозом, може не мати жодних наслідків
КАСЕТИ
Сергій КАЛІБЕРДА
У справі з аудіозаписами, які оприлюднив О. Мороз у Верховній Раді, основна увага оглядачів та суспільства прикута до політичних аспектів: хто грає в цю гру, яка мета головних її учасників. Поза увагою суспільства залишаються технічні та правові аспекти експертизи.
Сучасний стан звукозаписувальної техніки з використанням цифрових технологій дозволяє творити чудеса. Усі можливі результати висновків експертизи можна звести всього до трьох варіантів: залежно від способу, яким було зроблено ці записи. Перший – звукоімітація. Усі ми добре пам’ятаємо, з яким успіхом можна імітувати голоси відомих артистів та політичних діячів. Але при спектральному аналізі таких записів та порівнянні їх зі зразками справжнього голосу характеристики звуків не співпадуть. Отже, для підробки таким шляхом не варто користуватись, хіба що для розваги.
Другий – синтез зразків звуку. Будь-який звуковий сигнал може бути відображений на екрані монітора комп’ютера у вигляді відповідної кривої.
Висота, гучність, тембр – усе це характеристики звуку. Кожна з них відображається на кривій своїм параметром: гучність – це амплітуда кривої, висота – це частота, тембр – це її спектральні складові; ще є фонетичні особливості голосу, швидкість вимови окремих слів. Сьогодні підробити будь-яку розмову, маючи зразки голосу, своєрідний еталон, – елементарно. За допомогою таких комп’ютерних музичних редакторів, як Sound Forge, Cool Edit, Cool Edit Pro та аналогічних для цього потрібен лише час та досвід. Будь-яка достатньо довга промова або декілька промов особи, голос якої треба підробити, розбивається на окремі слова або вирази, а потім із допомогою вказаних програм здійснюється монтаж іншої розмови за розробленим сценарієм.
Навіть якщо окремих слів не знайдеться, то їх можна штучно синтезувати. А місця склеювання окремих слів та виразів можна “підігнати” таким чином, що виявити їх стане неможливо, також можуть бути ідеально “підігнані” за амплітудою та спектральними складовими характеристики фонових шумів. Отже, відрізнити синтезований запис від автентичного, справжнього, практично неможливо, тому що такий синтезований є також справжнім.
Третій – автентичність запису. Щоб довести, що конкретний запис є справжнім, треба провести слідчий експеримент. Необхідно повністю відтворити умови попереднього запису: потрібні ті ж голоси, приблизно така ж записувальна апаратура, ті ж лінії зв’язку з тими ж шумовими характеристиками. Тобто, треба ще раз повторити ту ж розмову в тих же умовах. Порівнявши два записи, старий та новий, можна стверджувати, що обидва вони справжні, або якийсь несправжній, якщо вони відрізняються. Зрозуміло, що ні влада, ні слідчі органи на проведення такого експерименту не погодяться.
У першому та третьому варіантах правові наслідки експертизи цілком зрозумілі та передбачувані. Цікавим є тільки другий варіант. Припустимо, що буде проголошений саме такий вердикт: голоси справжні, касета справжня. Ну й що з того? Виглядають смішними вимоги слідчих органів надати їм для роботи “оригінали” звукових касет. Зрозуміло, що, маючи в комп’ютері зразковий майстер-трек, можна виготовити з нього будь-яку кількість “оригінальних” носіїв, які нічим не відрізнятимуться один від одного. Тож відрізнити первісний носій від вторинного – також проблематично.
|
|
