Українки були за мить від найбільшого тріумфу
або 22 секунди на вагу золота
ГАНДБОЛ
Захар ФЕДОРАК
З 8 до 17 грудня в Румунії – в містах Бухарест і Вилча – проходив Чемпіонат Європи з гандболу серед жінок. У ньому взяли участь 12 команд, серед яких і збірна України. З завданням на турнір наша збірна впоралася – вийшла напряму на Чемпіонат світу 2001 року.
Напевно, багато хто пам’ятає славні часи українського гандболу, коли під керівництвом тренера Анатолія Турчина та з супергравцем Зинаїдою Турчиною київський “Спартак” протягом десятиліть був непереможним не тільки в СРСР, але й у всій Європі. Та спогади вивітрюються, якщо не тренувати пам’ять...
Власне, після тієї команди-зірки “Спартак” гандболісти і гандболістки України нічим не відзначались. Отож, і не дивно, що гандбол втратив популярність не тільки серед уболівальників, а й у колах спортивних функціонерів. Але, схоже, часи якісного гандболу повертаються в Україну. Принаймні реально жіноча збірна України сьогодні не поступається жодній збірній у Європі. Та ще і демонструє красивий і змістовний гандбол. У цьому всі мали змогу переконатися, спостерігаючи за перипетіями Чемпіонату Європи.
“Поступ” уже писав про вдалий виступ нашої збірної у груповому турнірі, її перше місце в ньому та вихід у півфінал Чемпіонату Європи. А зараз – про те, як проходили поєдинки плей-офф з участю нашої збірної. Збірна України в півфіналі зустрічалася з командою Росії. Початок мату був (як завжди) не за українками, і росіянки, напевно, вирішили, що українки знову будуть “дівчатками для биття”, як це було в 1999 році на Кубку Турчина та у 2000-у – на Кубку Карпат. Тоді росіянки без особливих труднощів перемогли збірну України. Та цього разу було не так. Збірна України, ніби подивившись на табло за рахунку 4:8 не на свою користь, немов згадала і врахувала всі тренерські настанови, свій досвід, помилки в попередніх матчах і почала грати. Грати так, як цього вимагає сучасний гандбол, який подобається глядачам, грати ефектно й ефективно водночас, грати з іскрою в очах.
Десь із 20-ї хвилини і до кінця матчу в наших дівчат виходило практично все. Збалансована і грамотна гра в захисті, непогана реалізація моментів і стопроцентна реалізація пенальті принесли свої плоди, і на перерву команди пішли вже за рахунку 12:12.
У другому таймі українки не скинули обертів, а просто грали в улюблену гру та закидали потрібні м’ячі. Й уже в середині другого тайму перевага українок складала 7 м’ячів. Але, давши трохи волю емоціям (жінки все ж таки), отримавши майже одночасно двохвилинні штрафи для двох гравців, збірна України дещо зменшила свою перевагу. Втім, це суттєво не вплинуло на перебіг поєдинку. Просто різниця в рахунку трохи зменшилася, що допомогло росіянкам уникнути розгрому. Відтак доволі скромна, але “зі смаком” перемога збірної України – 28:24. Однак слід зазначити, що хтозна, як би закінчився поєдинок, якби не бездоганна гра Олени Цигиці, яка закинула всі 8(!) семиметрових кидків і набрала за гру 16(!) очок.
І ще кілька слів про характер поєдинку. Стосунки між росіянками й українками на майданчику братніми аж ніяк не можна назвати. Адже впродовж усього матчу точилася жорстка, часом груба боротьба. Підсумок – по одній червоній картці в пасиві обох команд і “вагон” штрафних хвилин. Але годі вже про цей матч.
Попереду на нашу збірну чекав фінальний поєдинок зі збірною Угорщини, яка в напруженому півфіналі перемогла господарок змагань із рахунком 25:24. Та перед фіналом відбувся ще цілком формальний поєдинок за третє місце з участю збірних Румунії та Росії. Тут перемогою тішилися, як малі діти, наші північні сусідки.
А тепер нарешті про фінал. Пам’ятаючи поєдинок із росіянками, вболівальники, очевидно, хотіли побачити таку ж гру з боку збірної України, але натомість побачили доволі посередній гандбол. Але з іншого боку, кажуть, що команда грає так, як дає їй зіграти суперник. Що ж, можливо, і так, бо угорські гандболістки дуже рідко давали можливість зробити щось путнє нашій збірній.
Особливо в першому таймі. Наша команда змушена була постійно наздоганяти, однак до перерви “добратися” до угорок нашим дівчатам усе ж не вдалось. І рахунок після першого тайму – 13:17 не на нашу користь. Але у другому таймі збірна України “прокинулась”, і здавалося, що на угорок знову чекає шок Сиднея (тоді вони теж перемагали з різницею 8 м’ячів, але за останні 15 хвилин матчу втратили “золото” Олімпійських ігор), і так воно б і сталося, якби за 22 секунди до кінця основного часу угорки таки зрівняли рахунок і перевели гру в овертайм.
Перша половина доданого часу (п’ять хвилин) також завершилася внічию – 28:28. А друга половина овертайму таки виявила переможця. Ним стала, на жаль, не збірна України. Чи то сил, чи, можливо, досвіду, чи просто віри в перемогу не вистачило нашим дівчатам наприкінці зустрічі, але рахунок на табло залишився 32:30 на користь збірної Угорщини. Отож, збірна Угорщини – чемпіон Європи 2000 року.
І ще. Після фіналу особисто у мене виникло кілька запитань до тренера нашої збірної Леоніда Євтушенка. Чому у воротах стояла Наталя Борисенко, а не Тетяна Ворожцова, яка просто блискуче провела поєдинок із росіянками? Але, зрештою, і Наталю звинувачувати навряд чи можна. Та – друге. Чому не виконувала семиметрові кидки Олена Цигиця, у якої в півфіналі була 100-відсоткова влучність при виконанні пенальті?
Впродовж турніру ми намагалися аналізувати дії наших гандболісток: як окремих виконавців, так і збірної України загалом. Ми намагалися виявити якогось єдиного лідера в нашій команді, та зробити це не вдалось, оскільки в кожній грі відзначалися різні гравці. І хоч у збірній України й немає (можливо, ми його просто не побачили) чітко вираженого лідера, проте у нас є команда, яка цілком здатна довести на Чемпіонаті світу 2001 року, що друге місце на Чемпіонаті Європи – не випадковість.
Отож, удруге за часів незалежності України ігровий вид спорту досяг таких висот. Рівно п’ять років тому баскетбольна жіноча збірна України під керівництвом Володимира Рижова стала найсильнішою в Європі. Цього разу маємо “срібло” в жіночому гандболі. А коли ж нас потішать чоловіки?..
P. S. За підсумками турніру було визначено кращих гравців: найкращий гравець турніру – Беята Шіті (Угорщина); найкращий воротар – Люмініта Нутупан (Румунія); найкращий бомбардир – Сімона Ґоґірля (Румунія), на рахунку якої 68 м’ячів. Та і ми маємо чим потішитися. Наша Олена Цигиця ввійшла до символічної збірної турніру.
|
|
