Недко Соляков - історія 1
Із Японії - до Болгарії
Наталка СНЯДАНКО
“Виставка творів, які називаються “творами мистецтва”, завжди і передусім, незважаючи на те, що саме виставляється, є експозицією тіл, які є “творами”, тобто поверхнями, предметами чи речами, у яких експонуються думки, обличчя, візії, інтуїція або концепція. Тіло як тканина або як прагнення, тіло як предмет міри і знання, тіло, яке танцює, тіло, яке відчуває, тіло, яке важить”, – з каталогу виставки під загальною назвою “Гендаї”, на якій демонструються твори сучасного японського (див. “Поступ” від 09.12) та болгарського мистецтва.
Питання, що спільного між цими двома такими різними виставками, не давало мені спокою під час огляду. Але врешті я зрозуміла, що справа якраз не у спільності, а у контрасті. У протиставленні тіла і слова, яке з’являється, якщо порівняти між собою роботи японських авторів та Недко Солякова. Останній оперує словом. Англійським, щоб досягнути універсальності. Візуальне зображення відходить у нього на другий план і відіграє роль прапорців, які вказують шлях до наступного текстового уривка. Японці ж не потребують слів.
Навіть англійських. Їх мова виразна, яскрава, проста і всім зрозуміла, бо це мова художня, мова об’єктів, персонажів, мова тіла, точніше, десятків тіл, співставлених, протиставлених чи відокремлених одне від одного для унаочнення безглуздості чи сенсовності метушливої Людської комедії.
“Замок є ідеальним, тобто казковим місцем для фантасмагорійних суспільних та художніх коментарів Недко Солякова”, – написав про цю виставку мистецтвознавець Кім Левін. І виставку цю можна подивитися таки у справжньому замку, щоправда, колишньому – у варшавському Палаці Уяздовських. Цьому місцю колись пророчили бути військовим казино, але, на щастя, пророцтво це не збулося, і тепер тут – Центр сучасного мистецтва. І хоча поляки досі дискутують, наскільки ця історична будівля пасує для такого сучасного призначення, місце, як на мене, вибрано вдало. У кожному разі, для інсталяції відомого болгарського художника Недко Солякова. Сам художник так описує це дійство: “Там лежить гральна кістка, на якій випала шістка, біля неї – написа-
ний від руки текст: хороша новина – ви-
пала шістка. Погана новина: глибо-
ко всередині, чого ще не видно – ви-
пала одиниця”.
Такого ж типу і всі інші з 10 новин, кожна з яких поділяється на хорошу і погану. Погана новина: “Його кінь захворів на грип”. Хороша новина: “Замок (до якого прямує) вже близько”. Чергова погана новина: “Саме почалася сієста, тож йому довелося чекати під брамою”. Хороша новина: “На щастя, він мав ранкові газети, щоб читати”. Погана новина: “Газета була зовсім мокра, бо зранку падав дощ”. Хороша новина: “Грива його коня була настільки розігріта від гонитви, що газета висохла”. Чергова погана новина: “То був не той замок”.
Хороша новина: “Нарешті він отримав те, чим так давно хотів володіти”. Погана новина: “Перелік був досить довгим”. Хороша новина: “Він справді їх усіх кохав”.
Класичний приклад хорошої/поганої новини: історія про напівповну/напівпорожню склянку.
Текст, написаний на підлозі, на вікнах, введений у комп’ютер (за яким можна побавитися у гру зі Сніговою Людиною), відіграє в інсталяції Солякова важливу, щоб не сказати – головну роль. Читати його трохи незручно через сутінки, а то й суцільну темряву, якою оточені об’єкти, ставлення до прочитаного теж може викликати різні асоціації: від захоплених глибокою філософічністю митця (як я зустрічала це у багатьох рецензіях), так і скептичні, мовляв, ця глибокодумність надто відгонить інфантильністю. Останнє видалося мені частково слушним після прочитання довгого і заплутаного тексту про святого Піпо, який замість того, щоби приносити дітям різдвяні подарунки, краде їх, і вилазить при цьому завжди з туалету (хоча ніколи і не смердить).
Читати цей текст треба було, ходячи довкола різдвяної ялинки із розкладеними під нею запакованими подарунками. Після довгих мук ходіння у натовпі відвідувачів, читання і перекладання з англійської виникало тільки одне питання: “Ну і що?” Але, безумовно, сама ідея – створити інсталяцію за мотивами книги есе Алана Блейклі, заслуговує на повагу. Поєднання літератури й образотворчого мистецтва – перспективний і цікавий напрямок. Але лише тоді, коли цікавим у цьому є не лише ідея, а і її втілення.
Отже, остання погана новина: “То був тільки сон”. Брак новин: “Жодних”.
Погана новина: “Він помер”. Хороша новина: “Квітка на його могилі житиме вічно”.
|
|
