Василь Білоус: Перших 50 років я прожив із задоволенням
Василь Білоус – людина котра посідає особливе місце у львівській Ратуші. Він – двічі депутат міської Ради, двічі міський голова пропонував обрати його Секретарем Ради (заступником мера), і двічі депутатський корпус (незважаючи на різні політичні умови) підтримував цей вибір мера. Фактично, Василь Білоус залишається чи не єдиним постійним членом управлінської команди, яка, на чолі з Василем Куйбідою, вже майже
7 років керує нашим містом. 17 грудня панові Білоусу виповнюється 50 років. На нашу думку, цей вік вже дає людині право говорити не лише про роботу, але й про життя. - Пане Василю, чи збіглися ваші дитячі мрії з тим, як склалося ваше життя?
– Бажання досягти певного рівня у молодому віці, мабуть, притаманне всім людям. Одні задовольняються меншим, наприклад, навчився читати, писати та й годі, інші хочуть більшого. Звичайно, одних мрій замало – потрібно працювати, чесно й багато, тоді можна досягти певних успіхів. А ще багато чого залежить від везіння, долі людської. Я народжений у 50-му році в післявоєнний час, і, виходячи з різних передумов, не міг мріяти про надто успішну кар’єру. Ми одружились з дружиною, коли були студентами й не мали від кого чекати підтримки. Тільки разом, спільною працею та взаєморозумінням намагались чогось добитись. Напевно, незважаючи на вік, ще рано говорити, що я досяг усього, чого хотів, але й скаржитись немає підстав.
– У такому випадку, можна вважати, що Ви задоволені з того, чого вдалось досягти?
– Людина завжди прагне більшого, аніж має. Треба пам’ятати, що все може змінитись, і тому мені нарікати на свою долю не можна – це гріх. Я маю чудову дружину Ольгу, з якою чудово живу двадцять п’ять років, двох дорослих синів, прекрасну внучку. Звичайно, я задоволений.
– Ким би Ви хотіли бачити своїх синів, внучку?
– Я уже сказав, що у мене два сини. Старший – журналіст, про його професіоналізм я не хочу говорити, це не мені судити, він сам повинен показати себе. Молодший зараз закінчує навчання на юридичному факультеті університету, також повинен визначитись. Мої сини змалку є дуже самостійними. Тому я навіть не мав впливу на вибрані ними професії. Я вважав, що вони самі повинні досягти чогось, як я свого часу. І мій старший син тепер теж говорить своїм друзям, що не можна сидіти на шиї у батьків, треба щось робити, бути завжди у русі.
– У Вашої дружини не виникає бажання, щоб Ви займались більш спокійною роботою?
– Ні, навпаки, дружина вважає, що без роботи я можу прожити день, максимум два. І вона ніколи не говорила про те, що я міг би бути кимось більшим, ми звикли отримувати задоволення з того, що маємо. Матеріальні блага для нас не є основною метою в житті. Зараз бавлю внучку, за сумісництвом, але я замолодий, щоб просто сидіти вдома й займатися лише тим. Хоча... Не знаю, чи закон дозволяє сидіти дідусям у декретній відпустці. Якби такий дозвіл існував та при умові мінімального забезпечення матеріальних потреб, я б із задоволенням сидів з Юстинкою, якій зараз рочок. Мабуть, було би більше приємних моментів від такої роботи.
– Чи задоволені ви своєю роботою?
– Я уже сьомий рік на цій посаді. Після першого терміну я аналізував, що зроблено мною. Вважав, що дуже недостатньо зробив, оцінював, чи заслуговую вдруге йти на вибори. Ще один момент – моя робота є невдячною в емоційному плані, багато людей приходить із своїми проблемами, доводиться занурюватись у заплутані ситуації. Але коли я наважився йти на другий термін, результати виборів все ж показали, що я вчинив правильно, люди довіряли мені, це доводить високий відсоток тих, хто за мене голосував. Але й досі вважаю, що мало зроблено, намагатимусь працювати ще більше.
– Чи є у вас недоброзичливці?
– Робота з людьми завжди є важкою. Не завжди є розуміння того, що вирішення всіх питань не залежать лише від мене, відтак й виникають деякі непорозуміння, з’являються, можливо, й вороги. Бувають випадки, що комусь не подобається те, що я говорю, як дію в напружених ситуаціях. Після різких розмов у мене виникає незадоволення собою, завжди аналізую причину конфлікту. Але вважаю, що слід притримуватись своїх позицій, переконань, не можна просто погоджуватись зі всім, що тобі говорять. Такі люди, на мій погляд, не заслуговують поваги, є безхребетними.
– Як сусіди ставляться до Вас?
– Я обирався від округу, де прожив багато років, тому мене добре знають, вітаються, приходять, діляться своїми проблемами, щось радять. Бувають дуже різкі претензії, навіть пікетували мій будинок, я не міг потрапити до дому. Я знаю всі проблеми людей: у когось води немає, ліфт не працює. За сім років мені доводилось і вночі вислуховувати виборців, розмовляти з ними просто на вулиці.
У мене є сотні листів, перед виборами я запитував людей, що зроблено, що слід зробити. У цих листах одні висувають претензії, інші висловлюють побажання й говорять, що підтримують мене. Є й багато критики.
– У Вас є плани втретє стати депутатом міської Ради? Якщо ні, чим займатиметесь?
– Щодо третього терміну є великі сумніви, це, зрештою, ще далеко, але зараз я схиляюсь до думки, що швидше всього – ні. За ці сім років я пережив декілька виборів: і в депутати, і на посаду заступника голови. А все це забирає багато нервових клітин. До міської ради я майже двадцять років працював на одному підприємстві. Знайду чим зайнятись. Писати спогади не буду точно, бо не вмію. Ціле життя я займався практичною діяльністю, цим, очевидно, і буду займатись надалі.
– На вашу думку, за останній час Львів змінився у кращу сторону?
– Залежно про що говорити. У чомусь став кращим, подекуди – навпаки. Загальний вигляд міста, наприклад, покращився. А загальний добробут залежить від економічного стану в державі загалом. Наразі ми є не гірші, ніж інші міста, але треба намагатись бути не просто негіршими, а робити все, щоб Львів був найкращим містом в Україні.
– Ви вважаєте себе справжнім львів’янином?
– Я живу у Львові з 70-го року. Хоча й народився в Івано-франківській області, у селі Добротів – це гарне, старовинне село, але все-таки відчуваю себе саме львів’янином. На мій погляд, нема кращого міста, ніж Львів. Якщо б мав можливість вибирати місто, у якому пройде мій життєвий шлях, я знову б обрав Львів. Кращого від Львова міста я не знаю. Особливо місяці вересень, травень у Львові чудесні, мені у цей час навіть легше дихати. Іноді, їдучи Львовом з делегаціями з інших міст, намагаюсь дивитися на Львів їхніми очима, відкидаєш, що ти тут живеш. І бачу – усім нам повезло. Крім того, люди у нас є найкращі, веселі, як би важко не було. Молодь прекрасна, інакша, ніж в інших містах. Я дуже задоволений від спілкування з молоддю, з ними сам робишся молодим, коли бачиш, яка гарна молодь – це наш скарб. Хто приїжджає з інших міст – у щирому захопленні від Львова. При зустрічах ніколи не чув поганих відгуків.
– З нашої розмови я зрозуміла, що ви – щаслива людина. То в чому Ваша таємниця?
– Колись я прочитав цікаву фразу Едісона “Причиною того, що багато людей гублять сприятливі можливості є те, що такі можливості дуже часто пов’язані з необхідністю працювати”. На моє переконання, доля усміхається тим, хто не боїться роботи, а ще більше тим, хто працює і отримує задоволення від своєї праці, та й від життя загалом.
Розмовляла Зоряна ОНИШКЕВИЧ
|
|
