Свідки ошуства
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Зізнайтеся, шановні, вас коли-небудь дурили по-справжньому? Ну, приміром, ідете ви вулицею, аж гульк – бачите під ногами пухкенький пулярес, набитий грішми. Ви, крадькома озираючись, кладете його до кишені й чимчикуєте далі, подумки збагатившись на поважну суму. Аж раптом вас спиняють кілька дужих молодиків і, затягнувши до найближчої брами, брутально звинувачують у крадіжці. Ви, звісно, вже не тішитеся знахідці й миттєво повертаєте її власникам, мріючи лише про те, аби вискочити з прикрої халепи. Та вони, перерахувавши готівку, стверджують, що кількох купюр бракує. Ви починаєте заповзято вивертати кишені і, зрештою, показуєте їм власний благенький гаманець із тоненькою пачечкою гривень. Вони довго їх перелічують, а потім, ґречно перепросивши, мовляв, помилилися, таки відпускають вас цілим і неушкодженим. Ви настільки тішитеся з цього приводу, що тільки вдома зауважуєте, що грошви у рідному пуляресі поменшало. Не знати, де і коли народилася ця афера з гаманцем, але її винахідник був непоганим знавцем меркантильної людської психології. У довоєнному Львові ніколи не бракувало наївняків, прагнучих легкої поживи, і не було дня, щоби шахраї залишилися без зарібку. Приміром, у грудні 193*року про подібний трафунок повідомив улюблений обивательський денник “Вік Новий”:
“Вчера ві Львові знову трафився випадок пограбування купця бидлом. І то в білий день у самім середмісті! О 13 годині пополудні Майєр-Самюель Баум проходив вулицею Легіонів, аж раптом приступили до нього двоє незнаних осібників, котрі в підступний спосіб запроторили його до найближчої брами і тут завинили, жи підібрав на вулиці загублений ними портфель із готівкою та векселями. Баум у сто різних способів свідчив, що жодного портфеля не знаходив, одначе напасники тим не вдовільнилися і перейшли до особистої ревізії. У часі тої ревізії один із напасників витягнув Баумові з кишені портфель, загорнув його в газету і віддав для хвилинного переховування свому товаришеві. По ревізії один з осібників сказав Баумові скинути мешти, а поки той скидав, другий повернув йому загорнутий у газету портфель, по чому обоє чимдуж побігли у невідомім керунку. По їхній втечі Баум ствердив, жи замість портфеля з грішми злочинці дали йому загорнуті в газету сувої паперу”.
За два дні по трафунку до комісаріату при Бальоновій заявилася вельми балакуча пані й заявила, що її сусіди – велика родина Одудків, яка тримає тютюнову крамничку при Легіонів, – є свідками ошуства.
– Так-так, пане кумісаре, – строчила пані, як із кулемета, – Вони всьо виділи, тілько вітець наказав нікому ніц не казати. То доця перша зувиділа, як тягли до брами бідного хлопа, то поставила за ляду кузена, а сама гукнула до мамці, аби бігла по вуйка. Старий Одудко зачав сперечатися з небожем, а чи то кликати поліціянта, а чи самим вийти і дати прочухана тим драбам. Стрийна волала, аби ніде не йшли, бо їх заб’ють, а ще льокаль потрощать. Небіж цитьнув до неї, аби замовкла, бо вона така ж боягузка, як її брат, а його кузинка почала їх розтягати. Ціла родина перечубилася, дійшло навіть до того, жи старий Одудко пальнув кревній сестрі в око, а її син копнув його в ґузицю, а сам пішов з хати, тілько не на поліцію, а до найближчого шинка. А Одудкова небога побігла по дохтора, а тим часом двоє драбів уже ціхутко порабували купця і повтікали. То Одудки теперка встидаються комусь казати, як вони ратували купця від драбів. А ви їх всьо одно мусите спитати, бо ніхто більше тамтих драбів не видів – тілько вони. Зрештою сусідка Одудків змовкла і тяжко відсапувалася після довгого монологу. Бонцьо втер рясний піт з чола і полегшено зітхнув:
– То дуже добре, жи ви до нас завітали. То ми маємо цілу купу свідків.
Скажіт, аби прийшли цілою родиною і збадали поліційні альбоми.
Однак другого дня до комісаріату заявилися тільки четверо зніяковілих Одудків.
– А де ж решта? – здивувався Бонцьо. – З кольпортажу вашої субльокаторки я гадав, жи вас має бути щонайменше дванадцятеро.
Одудки спантеличено перезирнулися:
– Та ми всі тутай, пане кумісаре, всі як їден!
Бонцьо якийсь час напружено розмірковував, а потім засміявся і ляснув себе по чолі:
– Ага! Я, зрештою, збагнув, як таке може бути. Зовсім заплутала мене ваша навіжена субльокаторка.
А ви як гадаєте, може таке бути, чи ні?
Відповіді – наступного четверга
Відповіді на кримінальну загадку, вміщену в “Поступі” від 5 грудня:
Аби визначити, хто бреше, достатньо збадати двигуни авт. Якщо правду каже властитель “пакарду”, двигун його авта має бути студений. Мотор “форду” буде теплий у будь-якому випадку, та тому наразі не залежить. А коли двигун “пакарду” теплий, то бреше водій “пакарду” – і це саме він переїхав ґарцера.
Л. А.
|
|
