Українці з-за Збруча у лавах УПА
АРХІВ
Василь ПАВЛІВ
Детальне вивчення великого фотоархіву УПА, віднайденого в червні 1999 року в Карпатах (с. Яворів Івано-Франківської області), про що “Поступ” писав раніше (числа від 14.08.99 р. та 08.04.2000 р.), засвідчило, що це – збірка фотографій теренового відтинку (ТВ-21) УПА “Гуцульщина” та збройного підпілля ОУН Коломийщини 1945-51 років. Подумати тільки: шість років невідомий фотограф збирав ілюстративний матеріал в умовах глибокої конспірації й зумів забезпечити його збереження до наших днів!
Робота з ідентифікації повстанців, зафіксованих в архіві, засвідчила дуже важливий момент, а саме факт участі в УПА на теренах Гуцульщини багатьох вихідців не лише з сусідніх Чернівецької, Тернопільської та Львівської областей (що природно), але й зі Східної України. Це ж треба: не на Волині чи Поділлі, а глибоко в Карпатах у лавах УПА воювали з німцями й угорцями, а пізніше – з оперзагонами МГБ курінні “Лісовий” і “Степовий”, сотник “Сірий” – колишній офіцер Червоної армії. Суворі правила конспірації забороняли оперувати справжніми іменами, тому досі не відомо, хто ж ці герої України, полеглі у боях за її волю та незалежність.
Туманні й непевні відомості стверджують, що курінний “Лісовий”, який помер від тифу 1945 року в селі Баня-Березів, називався Андрій, мав звання старшого лейтенанта ЧА, походив із Чернігівщини. “Степовий”, що мав аналогічне звання, був родом із Дніпропетровської області, командував куренем “Перемога”.
Загинув у квітні 1945 року в селі Снідавка Косівського району. До речі, після загибелі “Степового” курінним було призначено “Недобитого” – Юліана Матвіїва, родом із Бродів.
А як не згадати “Чорноморця” – радиста з Одеси, котрого закинули з парашутом до партизанів Ковпака, але він віддав перевагу УПА? За його радіограмами радянські літаки тричі скидали повстанцям зброю, ліки, одежу... Сотенний “Чорноморець” також загинув за волю України.
2 вересня 1952 року в селі Рунгурах Коломийського району загинув “Коля” – Корженівський Микола Григорович, родом із села Огіївка Ружинського району Житомирської області. З 1944 року і до загибелі він брав активну участь у бойових діях УПА, залишаючись вірним присязі.
... Капітана ЧА Івана Кулика з Донеччини вояки УПА відбили у німців, як етапували на захід колону полонених, і з 1944 року капітан Кулик став сотником “Сірим”. Викладав у старшинській школі, брав участь у боях, а з 1950 року призначений окружним провідником Коломийщини. Виданий зрадником “Кіровим” (родом із Городенки), загинув 1951 року в селі Малий Ключів Коломийського району. Всі, хто знав “Сірого”, підкреслюють: це був справжній патріот України. У Яворівському архіві є декілька світлин, де зафіксовано й “Сірого”.
Є в архіві кілька фотографій, де зображено дівчину у військовій формі. Її впізнав Микола Міщенко з села Переяславське на Київщині. Це – Галина Кузьменко родом зі села Нової Басані Чернігівської області. Пан Микола повідомляє: “Галина Кузьменко народилася 30 липня 1922 року. У рік голодомору загинули її мати і два молодші брати, згодом заарештували батька, і з 1937 року його слід загубився в “Архіпелагу ГУЛАГ”. Галю забрав до себе на Донбас дядько – брат матері, й тут вона жила поруч із родиною Міщенків, котрі втекли від голоду-33 із Київщини. Галя та Микола ходили до школи в один клас, приятелювали. Коли почалася війна й німці зайняли Донбас, родичі обох вирішили вертати в рідні краї. У квітні 1942 року у Драбові родини розлучилися: Галя з родичами подалися на Яготин, а Міщенки – на Переяслав. Зустрілися друзі рівно через... 50 років –
1992-го, в Києві, цілком випадково. Тоді й повідала Галина, по чоловікові –
Когут, свою непросту долю.
... Навесні 1943 року Галина Кузьменко добровільно вступила в “Чернігівську Січ”, яка з наближенням фронту пішла рейдом на захід і влилась у лави УПА. На той час Галя вже була досвідченою кулеметницею, та командування УПА призначило їй іншу роль – пропагандиста Крайового проводу. Звісно, що після відповідної підготовки (мабуть, тому її пригадують ветерани УПА як члена комісії з прийняття присяги новобранцями).
Два роки з честю й гідністю служила Галя Кузьменко справі визвольної боротьби. Пізньої осені 1945 року її, змучену хворобою, захопили під час облави. Довго катували в Коломиї, після чого дали 15 років тюрми. Покарання відбувала на шахтах Воркути. 1957 року її звільнили. Вийшла заміж за вояка УПА Ярослава Когута, який був родом із Золочівського району Львівської області, й наступного року подружжя виїхало в Україну. Жили у Бориспільському районі. 1959 року у них народився єдиний син Василь (педагог за освітою, нині живе в Донецькій області), але невдовзі помер чоловік. Значно пізніше Галина Когут одержала однокімнатну квартиру в Києві. Пан Микола Міщенко підкреслює, що до кінця своїх днів Галина Когут-Кузьменко не сумнівалась у доцільності пройденого шляху і вірила в щасливу долю України. Померла в червні цього року”.
Ідентифікація повстанських світлин триває, і нема сумніву, що вони ховають іще немало несподіванок і цінних відомостей. Але й із уже встановленого видно: УПА – це армія всього українського народу, а не суто “галицьке явище”, як це намагалася подати радянська пропаганда, а дехто силкується подати і зараз.
Дуже прошу відгукнутися родину Ярослава Когута з Золочівщини на
адресу: 79070, Львів-80, п/с 6314.
|
|
