Чи існують в Україні незалежні ЗМІ?
Ступінь свободи визначається фінансовим фактором
СВОБОДА СЛОВА
Остап ВОЛЯНСЬКИЙ
Коли говорять про незалежні засоби масової інформації, то кожен розуміє умовність постановки питання. Повністю незалежних ЗМІ не буває.
Кожен засіб інформування перебуває у певній залежності від грошей, авторів, іноді – замовників. А найбільше дошкуляє залежність від власника. Залежно від інтересів власника видання чи каналу формується політика самого видання.
Якщо, скажімо, власник газети задіяний у якихось політичних іграх, то газета, відповідно, приділятиме левову частку уваги опонентам власника. Але буває, що власник тримає видання “для понту”: виділяє на його діяльність кошти, спрямовує рекламу, але сам не втручається у політику, яку здійснює видання.
До певного часу.
Це вже – вищий показник рівня свободи. Є ще й третій варіант. Власник викликає до себе редактора і каже: “Маєш кошти – підбирай колектив, працюй, пиши, що хочеш, роби газету якою хочеш, але за рік вона повинна перетворитися на “розкручений” проект”. При цьому власник ніби усувається від контролю за процесом. Про такий рівень свободи часто можна тільки мріяти. Але й такі випадки трапляються.
В Україні інформаційний ринок уже давно поділено. Дрібні торги спонтанно відбуваються майже кожного дня, але реально перерозподіл уже відбувся. На сьогодні вимальовується приблизно наступна картина впливів на простір мас-медіа. Як бачимо, поділ основних ЗМІ вже позаду. Відповідно, можна говорити і про те, що відбувся поділ суспільної свідомості. І коли нині Віктор Медведчук опонує Вікторові Ющенку, то можна бути певним, що його думки будуть розвинуті на сторінках “Киевских ведомостей” чи на каналі “Інтер”.
Відповідно, й середовище невдоволених діяльністю уряду формується насамперед цими ЗМІ. А якщо Олександр Мороз вирішує оприлюднити аудіокасету з записом голосу Гаранта Конституції, то розшифровка неодмінно з’явиться насамперед у газетах “Грані” і “Товариш”.
А чи є у нас незалежні ЗМІ, такі, що “не продалися олігархам”? Це майже як у тому старому анекдоті: “Є, але вони дуже дорого коштують”. Ступінь незалежності ЗМІ у висвітленні українських проблем визначається також і часткою іноземного капіталу в діяльності того чи іншого ЗМІ. Скажімо, канал СТБ після того, як у жовтні минулого року з ради каналу було виведено В. Сівковича, опинився під впливом російської транснаціональної групи “ЛУКойл”.
Також російські фінанси мають місце у діяльності “Нового каналу”. Іноземний капітал обертається у студії “1+1” (транснаціональна медіа-група СМЕ).
Популярний в інтелектуальних колах тижневик “Дзеркало тижня” має американського інвестора.
|
|
